Розділ 21.

Деніель відпустив мене, щоб і я, і він змогли підготуватися до балу. Я вже була готова до виходу. Останні штрихи моєї служниці і я прискіпливо подивилася на себе в дзеркало. Спочатку я хотіла одягнути трохи менш скромну сукню. Все ж таки моя роль полягала в тому, щоб… викликати ревнощі у принцеси, показати моє місце поряд з імператором, і мені було досить і скромнішого вбрання, яке не настільки привертає увагу. Мені не потрібно було бути красивішою за принцесу. На мене й так би дивилися. У мене не було мети затьмарити її. Це було безглуздо та вульгарно.

Але… згадуючи графа, наказ Деніеля, згадуючи Алію, що сиділа поруч із графом і так мило спілкуючись одне з одним, мене охоплювали дивні та суперечливі бажання. Тому я обрала іншу сукню. Ту, яка б… сподобалося графу.

Але я знов почала дуже довго і прискіпливо розглядати себе в дзеркалі. Служниця вже разів десять повторила, як я чудово виглядаю. Але ні. То був бал на честь приїзду принцеси. Я не мала права кидати їй виклик. І я вирішила знову переодягнутися. Поки служниця мені готувала нову сукню, в мої покої постукали. Я накинула халат, той, у якому сьогодні вранці вислизнула зі спальні графа і пішла сама відчиняти двері. На порозі стояв Його Величність.

Він повільно ковзнув по моїй фігурі зацікавленим поглядом і, схаменувшись, вибачився і навіть зніяковів.

— Вам потрібна моя допомога? - розуміючи навіщо він прийшов і, пропускаючи до себе, тихо промовила я. Це було скоріше не питання, а сумне твердження.

— Вибачте, Еріеле, але Ви маєте рацію. Я відчуваю, що не можу витримати весь бал. А завтра ще Рада. Мені потрібні сили та здоровий глузд.

Я відіслала поки що служницю геть і запросила чоловік сісти в крісло. Те, що він просив – вимагало багато моєї енергії та точної роботи. Я принесла свої магічні амулети, які видали у пансіонаті кожній випускниці. Розставила навколо крісла, де сидів Деніель, активувала їх заклинанням і сіла перед ним навколішки. У руках я затиснула свій медальйон і закликала до Всевишніх, щоб дали мені силу.

Сама процедура тривала недовго. Деніелю потрібно було трохи темної енергії. Але річ у тому, що… я була переносником енергії та її вказівником. Я її приймала і потім направляла в тіло чоловіка. У цей момент я мало що пам'ятала. Читаючи заклинання і волаючи до сили Л'архая, я поринула вперше в незрозумілий стан... провидіння?

Я бачила графа та принцесу. Їхнє весілля. Їхні посмішки. Їхній поцілунок. Багато гостей, у тому числі там був і Ерлоу, і Осіус, і Деніель... Ні, ні... маячня якась!

Я взяла себе в руки і прогнала настирливі видіння. Зрозуміла, що для чоловіка темної енергії достатньо і почала припиняти ритуал.

— З Вами все гаразд, Еріеле? Ви дивно виглядаєте? - подавшись уперед, з хвилюванням на обличчі спитав імператор.

— Так, у повному порядку, не турбуйтесь. А як Ви? - піднялася я на ноги і перевірила чи пристойний маю вигляд у халаті. Деніель також підвівся з крісла і підійшов до мене, взявши за руки.

— Мені здається, що я зараз почуваюся краще, ніж Ви. В чому справа? Щось пішло не так?

— Запевняю, все гаразд. Просто це… забирає трохи сили, і я хотіла б відпочити перед балом.

Чоловік кивнув, і я провела його до дверей, все ще не маючи сил вигнати з пам'яті дивні видіння, настільки реалістичні… Граф тільки був там молодший. І без шрамів. Ні, все це просто моя фантазія. Або гра темних сил. Відчиняючи двері, Деніель стривожено промовив:

— Еріеле, люба моя, якщо Вам потрібно більше часу для відновлення, я можу навіть затримати бал заради Вас, після всього, що… зараз сталося…

Двері повністю відчинилися і ми обидва у великому здивуванні зустрілися з поглядом графа Роукса, який… стоїть біля моїх покоїв? Його погляд не менш здивований і пронизливий. Не знаю чому, але мені вперше хочеться зніяковіти. Гарний колір його очей моментально чорніє, наливаючись темнотою.

— Тейрене? - першим приходить до тями Деніель, а я мимоволі обіймаю себе руками, раптом розуміючи наскільки тонка матерія зараз на мені.

Ці секунди, поки граф дивився на мене, видалися вічністю. Ще секунда і його очі знову набули бурштинового відблиску і він перевів погляд на імператора.

— Я шукав Вас, Ваша Величносте. Хотів повідомити, що… Ваші міністри зібрали Раду завтра о десятій ранку.

— О, дякую… а чому так рано? – посміхнувся імператор. - Ніхто не хоче сьогодні напитися на честь такої довгоочікуваної події «приїзду майбутньої імператриці», - з глузуванням сказав він.

Граф знову перевів погляд на мене. Усміхнувся і відповів чоловікові:

— Мабуть, тому, що не бажають, щоб принцеса почула про ці збори і напросилася на них? Завтра вранці виїжджаю з нею на прогулянку. Ви матимете час, щоб висловитися перед міністрами за спиною принцеси.

Граф вклонився і швидко пішов. Як і Його Величність, щось сказавши мені наостанок, тільки я його зовсім не почула. Зачинивши двері, я стрімко пішла в гардероб і одягла провокаційну сукню. Прогулянка? З принцесою? Вперше в житті я відчувала, що задихаюся від злості.

Ну уж ні! Можете їхати куди хочете, графе Роукс! Але вона... не досягне своєї мети. Як і Ви теж! Цього шлюбу не буде! Деніель не одружиться з нею! Я маю врятувати імперію… мушу врятувати Деніеля!