Розділ 20.

Після всіх офіційних привітань і знайомств, Деніель провів принцесу до палацу, і за ними пішли всі запрошені на обід. Краєм ока я помітила, що граф йшов поруч. Мовчки, не маючи наміру наближатися. Але ж я сама цього хотіла?

Стіл майже на сотню гостей був розташований у південному та найкрасивішому банкетному залі. Серед величних скульптур, серед численних діжок та ваз із екзотичними квітами, серед золотих клітин, у яких співали свої химерні пісеньки дикі пташки.

Вистава, про яку згадував Деніель, розпочалася з самого початку нашого обіду. Він посадив мене біля себе... на відміну від принцеси Алії. Зізнаюся, це мені не сподобалося. Так, моя мета була зруйнувати їх заручини, але зараз це виглядало м'яко сказати… порушенням всіх правил етикету.

Принцесу ж посадили через пару міністрів від Деніеля разом із... графом Роуксом. Було складно перебувати на очах у такої кількості людей. І щось було ще, що не давало мені спокою… Я ловила на собі погляди графа, принцеси, як і те, як мило вони спілкувалися. Але я просто повинна грати свою роль... Я помітила зміну настрою в чоловікові, що сидів поруч і, доторкнувшись до його руки, непомітно скористалася знеболюючим заклинанням.

Деніель ніжно посміхнувся мені і погладив мою руку великим пальцем. А потім і зовсім вирішив накрити своєю долонею мою руку. Так і минув обід. Я майже не торкнулася їжі, як і Деніель. Чого не скажеш про дуже щасливу парочку, яка сиділа трохи осторонь від нас. Після обіду у нас залишалося кілька годин до балу. Принцесу провели в її покої, а Деніель відвів мене до свого кабінету.

— Як Ви себе почуваєте? - стривожено запитала я, коли чоловік просто звалився в крісло. - Ви навіть не доторкнулися до обіду.

— Як і Ви, Еріеле, - м'яко зробив зауваження чоловік і заплющив очі. - Ваше знеболювальне заклинання працює, не сперечаюся. Напевно… я просто втомився. У чому суттєва різниця між Вашою допомогою та темною матерією – вона заряджає мене енергією. Мені вже не допомагає просто знеболювання, Еріел…

У кабінет постукали, і зайшов секретар.

— Перепрошую, Ваша Величність, але до Вас із терміновою доповіддю міністр Осіус. А також наполягає на зустрічі радник принцеси Алії.

— Раднику передай, що прийматиму його завтра. А Осіуса… перенаправь до Роукса, - сухо наказав Деніель, намагаючись виглядати навіть при секретареві бадьоро й невимушено.

— Граф Роукс... також тут. Міністр навідріз відмовляється спілкуватися з ним та просить термінову аудієнцію з Вами.

Я стояла осторонь імператора і вловила його іронічний погляд. Я лише знизала плечима. Можливо, міністр і не хотів спілкуватися з графом, але ми вже точно з імператором знали, що і граф не виявляв бажання спілкуватися з будь-ким.

— Добре, запроси їх двох, - приречено зітхнув Деніель і ще сильніше випростав спину і зробив невимушене обличчя.

Але як тільки секретар вийшов, він тихенько вилаявся. Я підійшла до чоловіка і поклала руку йому на плече, підживлюючи його своєю магією.

— Якщо так і продовжиться, Деніелю, то я справді не зможу Вам відмовити. До балу кілька годин, якщо Вам стане гірше – я зроблю те, що Ви просите.

— Я намагаюся щосили, Еріеле, повірте мені, - прикривши очі, прошепотів Деніель. Мені було його шкода, і я не знала, як йому допомогти. Так, я зроблю те, про що він просить, але це не порятунок.

Відчинилися знову двері і на порозі з'явився сивий чоловік у чорному костюмі зі стрічками під колір прапора імперії. Він був дуже… великий, замість шиї – кілька підборідь, маленькі, але дуже блискучі очі та широкий ніс. На вигляд йому було років... шістдесят. Він у руках стискав хустку, якою дорогою до крісла вже кілька разів обтирав своє обличчя. Слідом за ним спокійним кроком увійшов і граф Роукс. Стрункий, високий, у чорному костюмі та білій сорочці, з імператорським значком на кишенці піджака. Він одразу ж затримав погляд на моїй руці, яка й досі лежала на плечі імператора. Швидкий погляд бурштинових очей на мене, злегка примружених, оцінюючих, і ось він уже як ні в чому не бувало займає віддалене крісло в кабінеті.

— Слухаю тебе, Осіусе, але часу в мене мало, — серйозно глянувши на свого міністра, наказав імператор. А я тим часом відійшла до вікна.

Чоловік ковзнув по мені поглядом і попросив, щоб я залишила їх.

— Вона залишиться тут, - суворо відповів Деніель. - Чому б мені виконувати твої бажання, Осіусе?

— Тому що ця дівка зруйнує все наше майбутнє! Те, що ми сьогодні побачили, Ваше ставлення до Її Високості просто неприпустиме! – червоніючи вигукнув чоловік, кидаючи на мене злісні та зневажливі погляди. - Хіба Ви не розумієте, що її надіслали до Вас спеціально! Ця підопічна… лорда Ерлоу навмисно переслідує Вас, щоб зруйнувати такі важливі і рятівні для нашої імперії заручини!

— Тобто ти хочеш сказати, що Ваш імператор, тобто я, не усвідомлюю того, хто переді мною? Я маю ще у своїх підданих, може, запитати і отримати дозвіло на те, з ким спати в одному ліжку?

Осіус почервонів ще сильніше, але його було також не зламати.

— Вас зачарували. І якщо Ви дасте дозвіл на перевірку цієї змії, то я доведу, що вона застосовує до Вас чари, Ваше Величносте.

Я трохи посміхнулася, а потім вловила на собі погляд графа. Він, здається, був похмуріший за грозові хмари, лише очі блищали внутрішнім світлом.