Розділ 6.

Гм... і тут докопалася до істини. Вона так мило посміхнулася і перша рушила до парку. Я пішов за нею.

Деніель нас уже чекав. Легке вітання, кілька фраз ні про що, і ми всі рушили на прогулянку парком. Роль няньки була стомлююча і дуже принизлива, але я був уже радий, що не залишився знову наодинці з Еріел. Я почав трохи відставати, а коли пара виїхала на відкриту місцевість, і зовсім зупинився біля невеликого ставка, спішився і почав чекати на них там. Мені ні до чого було стежити за «честю» дівчини, якщо через пару-трійку днів вона вже буде в імператорському ліжку. Все це було лише грою та «правилами гарного тону». Не більше.

Я стежив за ними здалеку і мені здавалося, що поруч з Деніелем Еріел зовсім інша. Досить сором'язлива... Так, сором'язливіша, ніж зі мною. Вона не дивиться на нього так, як... вирячиться на мене і мій шрам. Я сів на лаву і втомлено зітхнув.

Колись у цьому парку ми точно так гуляли з моєю дружиною. Сиділи на цій лавці. Насолоджувалися теплом, чудовим днем чи зоряним вечором. Ми чекали появи на світ свого первістка.

Вона була такою... веселою, безтурботною, затишною, рідною. Вона завжди розуміла мене без слів і завжди могла втішити, знайти відповідне слово, щоб залікувати рани, щоб допомогти прийняти правильне рішення. Вона завжди була зі мною... Її голос і сміх досі звучать у мені. У ній було життя, якого я так прагнув. Вона змушувала мене забути про всі проблеми, змушувала забути про те, хто я є насправді.

Я намагався їх урятувати. Я застосовував усі сили магії, я навіть порушив усі закони та перейшов від чорної магії до некромантії. Але не зміг врятувати їх... не зміг...

Я почув тихий жіночий сміх. Приємний і такий мелодійний. Повернув голову і побачив, що Деніель та Еріел наближаються до мене. Чомусь не зміг відвести погляд від неї. Волосся розсипалося по плечах, легкий рум'янець так гарно прикрасив її щічки, а цей костюм так підкреслював її фігурку. Їй йшов цей образ наїзниці. Дивна дівчина. Загадка для мене.

Вони під'їхали до мене ближче і імператор допоміг спішитися Еріел. Вона йому дозволила. Я помітив їх довгий погляд один на одного. І як довго Деніель не відпускав її. Вона точно користується якимись чарами. Я навіть з цікавості спробував кілька заклинань, щоб вгадати, яку саме магію використовує дівчина. Але так і не розпізнав.

— Тейрене, не хочеш з нами позмагатися? - добродушно гукнув мені Деніель.

— Я давно не любитель змагань, - посміхнувшись у відповідь, сухо відповів я.

— О, графе Тейрене, не смійте відмовлятися! - одразу ж залунав дзвінкий голосок. - Мені потрібен хтось третій, щоб не почуватися у програші! Хоч буду не самотньою, - лукаво примружившись, вигукнула Еріел.

—  Я не...

— Стрілянина вогнетуками, - розвів руками Деніель.

Я поглянув на Еріел. Що це за витівка ще? І вона відразу поспішила пояснити дуже награним і сором'язливим голосом.

— Його Величність запросили мене на свято вогню, яке відбудеться за тиждень. Я не хочу вдарити носом. Мені потрібна практика. Підіграйте нам, графе.

Сподіваюся тільки, що Ерлоу повернеться до цього проклятого свята раныше! Я пройшов слідом за ними. Сьогодні день гірких спогадів. Я насилу міг пригадати, коли я востаннє стріляв вогнетуками.

В імператорському парку була своя невелика ділянка для вогняних ігор. Ми підійшли до кошика, в якому були складені спеціальні м'ячі. Попереду нас було невелике озеро, над яким висіли з три десятки кілець у певній послідовності. Якщо їх підпалити всі, то над озером горітиме імператорський герб та дуже красиво буде увечері відблискувати у водному дзеркалі. Суть гри полягала в тому, щоб запалити всі кільця. За допомогою своєї магії ти повинен був запалити м'яч, кинути його в перше кільце і за допомогою сили волі керувати ним доти, доки не запалиш усі кільця. Перешкодою трапляється лише твоє невміння, нестача сил та концентрації. Коли запаляться перші кілька кілець, то вже неможливо побачити інші. У мага повинні бути дуже добре розвинені сила, інтуїція та концентрація, щоб провести вогнянетук наосліп. Виграє той, хто запалить останнє кільце. Ніхто з магів за один раз не міг запалити весь герб.

Ми з дружиною любили грати в цю гру на імператорських святах.

Першою розпочати гру надали Еріел. Вона запалила вогненну кулю, кинула її в перше кільце, запалила його, але й відразу ж упустила. Потім черга настала імператора. Він зміг запалити цілих п'ять кілець. Я був не налаштований на гру, тому запалив три наступні.

Еріел знову змогла закинути кулю тільки в першу і розчаровано зітхнула. Деніел дав їй ще один шанс, а потім підійшов і почав її навчати. Але його перервав слуга, який підійшов і передав йому якусь записку. Вибачившись, імператор повідомив, що має невідкладну справу, але він повернеться за хвилин двадцять.

— Люба Еріеле, у Вас є час попрактикуватися. Впевнений, що коли я повернусь, Ви залишите мене у програші.

Він поцілував їй ручку, щось прошепотів на вушко і вийшов.

Еріел почала практикуватися, але в неї нічого не виходило. Максимум, що їй вдавалося, то це закинути у два кільця. У кошику закінчилися м'ячі, і вона приречено зітхнула.

— Не любите програвати? - стоячи осторонь, упершись плечем об дерево і схрестивши руки, спитав я в неї.