Розділ 14. Обличчя. Опер.

Коли дивишся на людину день за днем, погляд чіпляється за дрібниці, і вони поступово складаються в цілісний портрет — із тінями, тріщинами та штрихами, яких сам чоловік, можливо, про себе й не знає.

Слон. На перший погляд — тихий сім’янин, крупний, основоположний. Але щоранку, сідаючи в машину, він перевіряє дзеркала кілька разів. Не з звички — з необхідності. Він завжди пам’ятає, що за ним можуть спостерігати. У його спокої відчувається натягнута струна — обережність, доведена до автоматизму.

Боров. Грубий, прямий, мов удар молота по ковадлу. Він не приховує своєї природи: йде напролом, не думає, що виглядає небезпечним. Але саме такі ламають двері — швидко, просто і без коливань. У його ході чути глухий стук, мов кроки мисливської собаки на сліді.

Жираф. Вічно суєтиться, дергається, оглядається. Погляд метається, руки не знають спокою. Він мов живе в постійній тривозі, і ця тривога видає: у нього є «свої» приховані точки та інтереси в місті, куди він може нирнути і зникнути. Його рухи — хаос, але в цьому хаосі вгадується система.

Боксер. Тримається так, мов місто — це його ринг. Спокійний, упевнений, не потребує зайвих слів. Погляд важкий, звички розмірені, рухи впевнені. Йому не потрібно демонструвати силу — її відчувають навколо і поступаються дорогою , мов бійцю, якому заздалегідь присвоєно повагу.

Кожен сам по собі — деталь, дрібниця, гвинтик. Але варто було поглянути на них разом — і ставало очевидно: це механізм. Налагоджений, відточений, зібраний не ними. За ними стояв хтось п’ятий — невидимий майстер, який колись зібрав цей механізм і тепер час від часу змащував його , щоб він працював без збоїв.

І саме цей невидимий – лякав більше всього .