Розділ 35

Лея
Тиша після його слів була страшнішою за будь-яку битву. Я дивилася на істоту, що стояла навпроти нас.
Вона не мала обличчя.
Лише силует.
Темрява, що рухалася, наче жива.
— Ти створив Творця? — запитала я.
— Не зовсім, — відповів він.
Його голос лунав одразу звідусіль.
— Я створив можливість для нього існувати.
Творець дивився на нього з ненавистю.
— Ти не мав права повертатися.
— А ти не мав права створювати Ворота.
Я відчула, як навколо мене знову почала збиратися магія. — Чого ти хочеш?
Темрява повернулася до мене.
— Тебе.
Люцій одразу став переді мною.
— Ні.
— Ти знову захищаєш її.
— Завжди.
— Навіть якщо вона сама не хоче цього?

Я вийшла з-за його плеча.
— Я можу говорити за себе.
Люцій подивився на мене.
— Лея...
— Ні. Цього разу я сама.
Я зробила крок уперед.
— Навіщо я тобі?
Темрява мовчала кілька секунд.
— Бо ти єдина істота, яка може існувати поза правилами.
— Які правила?
— Світло. Темрява. Життя. Смерть.
Він наблизився.
— Ти не належиш жодному з них.
Я стиснула пальці.
— І що ти зробиш, якщо я відмовлюся?
— Нічого.
Я здивувалася.
— Нічого?
— Ти сама прийдеш до мене.
Люцій засміявся.
— Вона ніколи цього не зробить.
Темрява повернулася до нього.
— Ти так само говорив триста років тому.
Люцій завмер.
Я подивилася на нього.
— Що було триста років тому?
Він мовчав.
Темрява відповіла замість нього:
— Він уже одного разу вибрав тебе.
Я відчула холод.
— Що ти маєш на увазі?
— Коли ти повинна була померти назавжди, він віддав частину власної сутності, щоб повернути тебе.
Я подивилася на Люція.
— Ти ніколи цього не казав.
— Бо не хотів, щоб ти знала.
— Чому?
Він тихо відповів:
— Бо тоді ти б відчувала себе зобов'язаною залишитися зі мною.
Моє серце стиснулося.
Я підійшла до нього.
— Дурень.
— Знаю.
Я взяла його обличчя в долоні.
— Я залишаюся не через борг.
Він дивився на мене.
— А чому?
Я поцілувала його.

— Через любов.
Навколо нас вибухнуло світло.
Темрява відступила.
Творець закрив очі.
А Еліс прошепотіла:
— Нарешті.