- Дімка! Ні! Боже! Допоможіть! Хто небудь!
Я бігом несуся до води.
Варто було відійти для телефонної розмови, як випустила з поля зору сина.
І пропустила момент, коли він почав тонути!
Я занадто далеко! Я не встигну! Я…
А довкола зовсім нікого немає!
Тому що сьогодні має приїхати новий власник мережі аквапарків!
- Дімкаааааааааааааа!
Перед очима все розпливається.
Як у тумані, помічаю високу чоловічу постать.
Він швидко скидає піджак і кидається у басейн.
А я не добігаю до бортика навіть.
Так і осідаю дорогою.
Притискаю руки до обличчя, коли над водою з'являється чорнява голівка сина.
А потім і він весь!
Боже! Спасибі тобі!
Димка відпльовується. Не встиг задихнутися.
Його над водою впевнено тримають міцні чоловічі руки.
Я… Я розцілувати його готова! Яким дивом цей чоловік опинився раптом у басейні?
Але...
Мене паралізує остаточно, коли він із Дімкою на руках піднімається нагору.
Іде до мене так і тримаючи на руках мого сина.
Ні. Не може бути! Це просто неможливо!
Це ж…
Це він! Олександр Арбатов!
Батько мого сина! Батько Дімочки та Алінки!
І він про них нічого не знає! І не повинен був дізнатися.
Ноги знову підгинаються.
Я буквально валюсь на лаву біля басейну.
Ривком притискаю до себе Алінку.
- Вам погано?
Він підходить так близько, що мені хочеться притиснути руку до грудей.
Щоб серце не вискочило.
А судячи з того, як воно шалено б'ється, саме це воно і збирається зараз зробити!
- Мама! Я плавав! Я хотів тобі показати, як я пірнаю!
Ображено обурюється Дімка, ніби це зовсім не він щойно тонув і мало не довів мене до інфаркту.
– Дядько даремно мене врятував. Тому що я не тонув.
Уперто повторює, трохи насупивши губи.
- Звісно. Ти чудово плаваєш. Я впевнений. Просто я злякався. І твоя мама, певен, також.
– Дорослі такі дивні, – знизує плечима мій маленький плавець.
- Дякую. Дякую вам, – шепочу онімілими губами.
Піднімаю на руки сина, міцно притискаючи його до себе.
– Більше не роби так, будь ласка. І плавай тільки з тренером, гаразд?
- Ну мам. Я вже великий! Тренер для малечі і він не дозволяє пірнати!
- Звісно, великий. Просто мені так буде спокійніше.
- Гей, великий хлопче. Якщо ти так любиш пірнати, то можеш сьогодні ввечері поплавати зі мною.
Лунає оксамитовий голос Арбатова.
І мені навіть доводиться на мить заплющити очі. Стиснути повіки до болю.
Тому що…
Тому що цей голос я не забула й досі!
Навіть зараз він сниться мені. Як і його власник.
Щоправда, вже рідше. Набагато рідше.
А колись це було щоночі!
– А ви вмієте? Пірнати?
Дімка дивиться на Арбатова суворим поглядом, що оцінює.
Він явно невдоволений тим, що його врятували. Як маленького.
– Якщо в мене не виходитиме, ти ж мені покажеш? Домовились?
Арбатов простягає Дімці руку.
І…
Він дивно дивиться на мого сина.
Боже! Невже він помітив?
Дімка просто нереально на нього схожий! Він просто його маленька копія!
Щоправда, я не знаю, яким Арбатов був у дитинстві. Я була його дружиною так недовго, що просто не встигла подивитись його дитячі фотографії.
А якщо він зрозуміє, що Дімка його син?
Благо, він хоч би не дивиться на мене. Інакше точно б дізнався!
Хоч я й змінилася за ці роки, але не настільки...
Тим більше, що в його теперішньої дружини таке ж обличчя…
– Тільки ви більше не хапайте мене і не витягайте з води, – похмуро виставляє свої умови Дімка.
Ну, зовсім як його батько. Він також майстер вести переговори. І виставляти умови. Робити пропозиції, від яких неможливо відмовитися.
Так мені довелося вийти за нього заміж!
Хоч я і вважала Арбатова на самому початку небезпечним божевільним!
Щоправда, наш час разом тривав зовсім недовго.
– Домовилися.
Арбатов з усією серйозністю потискає синові руку.
- А я? Я теж хочу пірнати!
Моя принцеса, звичайно, теж не може змовчати.
Вона завжди має бути там же, де й Дімка.
Вони двійнята. Але син на пару хвилин старший. Точніше, рівно на десять із половиною. І я пам'ятаю кожну мить цих пологів!
Я навіть не очікувала, що в мене всередині їх двоє. Я і про вагітність дізналася того дня, коли ми з Арбатовим розлучилися назавжди.
Мені довелося ховатися.
Мене дала притулок сім'я циган. З Агатою, дочкою їхнього барона, я познайомилась у поїзді. Хоч як смішно, але вона намагалася мене обікрасти, а зрештою допомогла!
Отак і буває. Ті, хто мають бути рідними, зраджують і завдають болю.
А ті, кого, начебто, треба побоюватися, навпаки. Надають допомогу.
Барон з одного погляду зрозумів, що я вагітна. Відразу мені сказав, що в мене буде двійня. І мав рацію!
Тільки про наших дітей Арбатову знати зовсім не можна!
Та й просто бачитися з ним для мене та моїх дітей небезпечно!
– Це справа для справжніх чоловіків, – поважно відповідає Дімка.
Він завжди почувається старшим. І так зворушливо оберігає Алінку!
– Ну, я дуже хочу! Будь ласка!
Ну ось.
В Алінки вже очі на мокрому місці.
Вона навіть машинками із Дімкою грає. І увязується за ним лазити по деревах. Мої діти завжди хочуть робити все разом!
- Добре, принцеса. Ми, як справжні чоловіки, страхуватимемо тебе!
- Дякую вам величезне ще раз.
Не пам'ятаю, я подякувала Арбатову чи ні?
#746 в Любовні романи
#179 в Короткий любовний роман
#345 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 28.02.2023