Розділ 19

Анна повернулася в офіс пізно ввечері. Коридори були темні, лише в кабінеті Максима горіло світло. Вона стояла кілька секунд біля дверей, перш ніж наважилася постукати.

— Заходь, — почувся його низький голос.

Він сидів за столом, розклавши документи, але виглядав напруженим. Побачивши її, підвівся.
— Анно? Ти бліда. Що трапилось?

Вона глибоко вдихнула. Це був момент, якого вона боялася, але більше тягнути не могла.
— Максиме, я мусила тобі сказати… Я зустрічалася сьогодні з Оленою.

Його обличчя змінилося.
— Що? — голос став різким. — Ти була сама з нею?

Анна кивнула.
— Вона шантажувала мене. Сказала, що зруйнує твою кар’єру й моє життя, якщо я не зникну з твоєї дороги.

Максим зробив крок до неї, очі спалахнули люттю.
— І ти навіть подумала послухати її?

Її серце стискалося, але вона наважилася подивитися йому в очі.
— Я боялася. Я не хотіла втратити тебе… Але зрозуміла, що мовчання зробить ще гірше. Я сказала їй, що не дам себе зламати. І тепер кажу це тобі.

Вона стиснула кулаки, намагаючись зупинити сльози.
— Якщо ти розсердишся, якщо перестанеш довіряти мені — я зрозумію. Але я більше не приховуватиму правду.

У кімнаті запанувала тиша. Лише гул міста за вікном.

Максим мовчав довго. Потім підійшов ближче й поклав руки на її плечі. Його дотик був теплий, але в голосі ще звучала жорсткість:
— Ти мала сказати мені одразу. Я міг би захистити тебе.

Сльоза скотилася по її щоці.
— Я знаю…

Він нахилився, витер її пальцями.
— Але ти сказала зараз. І цього достатньо.

Анна здригнулася, не вірячи.
— Ти… не злишся?

Максим усміхнувся куточком губ.
— Злюся. Але не на тебе. На неї. А ти… — він затримав погляд на її очах, — ти довела, що сильніша, ніж думаєш. І я пишаюся тобою.

Її серце розтануло, ніби сніг під теплом. Вона не витримала й притулилася до нього, відчуваючи, як усі страхи зникають у його обіймах.

— Ми разом впораємось, Анно. Разом, — прошепотів він.

І вперше за довгий час вона повірила в це без сумніву.