Епілог

Граф Злотий стояв на балконі бальної зали і спостерігав за гостями. Сьогоднішній бал був присвячений народженню його дітей. Кохана дружина подарувала йому одночасно сина і доньку. Два крикливих карапуза, які зараз спали в дитячій, зовсім не турбуючись, що в іншому крилі гучно грає оркестр. Кохана дружина стояла поряд, ледь торкаючись його плеча своїм.

— Я повернуся до гостей. Ти теж довго не ховайся, — графиня ледь торкнулася його щоки невагомим цілунком.

— Звісно, люба.

Гордон провів її поглядом і знову подивився в зал. Одна пара привернула його увагу: юнак з незвично довгим і білим волоссям, вбраний у чорний зі срібною вишивкою костюм, і чорноволоса красуня в чорній сукні з малиновими вставками.

Гордон нервово стиснув перила балкону: юнака він упізнав. Це той самий темний маг із Пралісу, який спершу захопив його разом із розбійниками, а потім відпустив. Тоді дівчина — це Кривава Княгиня? Гордон уважніше придивився до неї. Обличчя здалося знайомим. Він мимоволі торкнувся власної шиї.

 Спогади, тьмяні і затерті, поволі поверталися. Бал. Музика. Вродлива дівчина. П’янкі цілунки… Він тоді отямився в саду, в альтанці. Одяг в безладі, на шиї дві дивні ранки, наче змія вкусила. Голова трохи паморочилася, і всі вирішили, що молодий спадкоємець перебрав. Батько тоді навіть не сварився, тільки ще раз привітав з повноліттям і запитав, хто та красуня, з якою він усамітнився.

Гордон ще раз потер шию і виринув зі спогадів. Дивної пари вже не було серед танцюючих. Де вони? Де Княгиня? Полює? А якщо вона когось висушить?

Нарешті Гордон помітив біловолосого мага. Той стояв коло столів із закусками і пригощався. Помітивши погляд господаря палацу, маг підвів очі і відсалютував печивом, яке тримав в руці.

Так, молоко і печиво… Якщо вже ці… неочікувані гості прийшли на бал, то і в театр прийдуть. Тим паче, скоро почнеться сезон. Потрібно розпорядитися, щоб ту, обіцяну ложу, завжди залишали вільною, а в середину ставили частування. Про монстрів з Пралісу краще не згадувати, слід лише сказати, що це пожертва для сімейних духів. Слугам цього буде достатньо, а дружині він потім усе пояснить.

От тільки… де сама Княгиня?

Гордон знову оглянув натовп, але не помітив уже ні біловолосого мага, ні його супутниці.

На ранок в саду в одній із альтанок знайшли племінника графині. Молодий хлопець проспав там усю ніч, а на ранок мав пом’ятий вигляд і хвору голову. Гордон помітив у нього на шиї знайомі ранки, але нічого не сказав.

Кривава Княгиня не любить убивати… Може й так, але от її мага краще не провокувати.

Поправивши племіннику шийну хустку, він допоміг хлопцю звестися на ноги і дійти до своєї кімнати.

***

— Але донечко…

— Ні, тату, я все вирішила, — Лиска взула чобітки. — Я їду.

— Але ж то так далеко…

— Чим далі, тим краще.

— Може, передумаєш, га? Я знайду тобі кращого нареченого, ніж той зрадник.

— Ні! Більше ніяких наречених! Я ніколи не вийду заміж. І ніколи не подарую тобі внуків.

— Та що ти таке кажеш, Лисочко!

— Я була дурна. Я бігала за тим, кому була не потрібна. Відьма з лісу виманила у мене первістка, тож якщо я народжу дитину, вона її у мене забере.

— Ох! Але…

—Тітка Агата померла через магічне виснаження. Вона до останнього намагалася мене захистити, навіть коли Устин натравив на неї тіні. Коли я виходжу на вулицю, з мене сміються, в мене тикають пальцями. Я для всіх — покинута наречена. Ні, батьку, я не можу тут далі жити. Я поїду. Далеко. В інше королівство, до моря. Я гарна гаптувальниця, тож не турбуйся, на шматок хліба зароблю. Все, не лий сльози. У тебе ще Дзвінка та Жадан залишаються. Подбай, щоб у них все склалося краще, ніж у мене. Я напишу, як доїду.

Лиска обняла на прощання батька, підхопила торби і вийшла.

***

Любомир готувався до сну, коли двері спальні відчинилися і увійшла Касія.

— Можна?

— Звісно, — принц здивовано глянув на дружину.

Раніше вона уникала спілкування з ним. Спершу плакала. Потім сиділа на самоті, дивлячись в одну точку. Потім почала вишивати і гуляти в саду. Іноді вони зустрічалися під час обіду, але майже не розмовляли.

Тоді, в замку упирихи, Любомир влив в неї зцілювальне зілля, яке залікувало рвані рани на шиї і грудях, але говорити принцесі все ще було важко.

— Наш шлюб — це ж назавжди, — вона збентежено поправила прядку, що впала на лоба.

— Так. Розумію, тобі складно з цим змиритися, але це був єдиний спосіб забрати тебе із замку Княгині.

— Я не маю до вас претензій, ваша високосте. Навпаки. Я вам вдячна. Ви врятували мені життя. Ви повернули мені свободу. Я з власної необачності потрапила в дуже складну ситуацію, а ви, ризикуючи життям врятували мене. Врятували, навіть не зважаючи на те, що я не дуже ввічливо повелася з вами перед цим.

— Я мусив попередити вас, ким є цей Устин, але не зробив цього. Тож це моя вина, що ви потрапили в залежність до лісового монстра.

— Зовсім ні. Дозвольте бути з вами чесною: я б вам тоді не повірили. Я була... надто дурною.

— Не говоріть так. І досвідченіші люди, та й маги ставали жертвами лісових хитрощі. Навіть моїх братів обманом змусили поїхати в Праліс, де вони і згинули. Всі люди роблять помилки.

— Ви не тримаєте на мене образу?

— Чому б я мав ображатися на  вас, Касіє?

— Тоді, якщо ми вже одружені, і не можемо це виправити, то, можливо, ви хотіли б зробити наш шлюб справжнім? Звісно, якщо я не викликаю у вас відрази…

— Касіє, ви вродлива і чудова дівчина. Мені соромно, що я фактично насильно зв’язав вас з собою шлюбом, але якщо ви готові мені це пробачити…

— Я вас пробачаю, — Касія рішуче зробила до нього крок  і поцілувала. Любомир обняв її у відповідь.

— Якщо дозволите, то я вас не відпущу…

— Не відпускайте…