Розділ 12

Користуючись відсутністю Гліба, я вирішила трохи понишпорити в пентхаусі. І що більше шухляд я відсувала, то сильніше впевнювалася, що раніше тут ніхто не жив. Я увійшла до його частини гардероба та перерила руками усі вішаки з сорочками. Їх тут було багато, але більшість з них з етикетками, наче він навмисно завіз сюди якнайбільше одягу, щоб запевнити мене, ніби це його дім.

Я підійшла до комода та відсунула верхню шухляду. Тут були краватки та годинники. В наступній — білизна та шкарпетки, а остання виявилася порожньою.

— Де ж ти тримаєш усе? — тихо пробурмотіла я, взявши один дорогий годинник у руку. — Може, у батьків? Чи… в офісі?

Я розуміла, що мені треба якнайшвидше потрапити і туди, і туди. Все-таки я повинна знайти якусь провокативну інформацію на нього, щоб врешті-решт позбутися шлюбу з ним. Звісно, я не хотіла за нього заміж! Так, він приваблював мене, і деякою мірою збуджував, але я переконала себе, що це просто гра. Мені треба витягнути Влада та врятуватися. А я не зможу зробити цього, якщо не зберу на Гліба інформацію.

Я поклала годинник до решти та пішла до своєї частини гардероба. В порівнянні з Глібом у мене було вкрай мало речей. Я провела рукою по своїх сукнях, подумки роблячи собі нотатку, що мені варто сходити на шопінг. І, мабуть, час уже скористатися привілеями нареченої багача…

— Ти запізнилася, — зауважив Гліб, коли я підійшла до столика, який він забронював для нас.

— Рилася у твоїх речах, — подумки сказала собі я, а тоді мило заговорила до нього: — Довго обирала наряд. Як тобі?

На мені була приталена сукня-піджак чорного кольору. Стримано, елегантно та не зовсім у моєму стилі.

— Якось занадто закрито як для тебе, — прокоментував мій образ Гліб.

— Вирішила цього вечора бути хорошою дівчинкою та не провокувати тебе.

Я усміхнулась, опускаючись на стілець навпроти нього. За мить до нас підійшов офіціант, щоб наповнити мій келих вином. Я гортала меню, але мене постійно мучила думка про той пентхаус і про очевидні таємниці Гліба.

— Як давно ти купив пентхаус? – спитала я, намагаючись звучати байдуже.

— Минулого року, — відповів він, піднявши на мене погляд.

— І з того часу ти живеш там?

Я продовжувала вдавати, що переглядаю меню, щоб не викликати зайвих підозр.

— Чому ти питаєш? — Гліб примружив свої очі.

— А що поганого в цьому запитанні? Мені просто цікаво.

Я знизила плечима та знову опустила очі в меню. За останні дві хвилини я переглянула його повністю вже тричі.

— Так, — зрештою відповів він. — Відтоді я живу там.

— Дивно, — прошепотіла я, задумано покрутивши сережку у вусі, — бо мені здається, що до мого приїзду там ніхто не жив.

— Навіть якщо так, то яке це має значення, Аміно?

— Ну, – я тихо хмикнула. — Ти ж не купив увесь пентхаус тільки для того, щоб поселити мене в ньому.

Гліб нічого не сказав на це, а його вираз обличчя став надто серйозним. Я напружилася та рівніше сіла на стільці.

— Чи купив? — розгублено спитала.

— Ти починаєш ставити багато зайвих запитань, — буркнув він і гучно закрив свій примірник меню. — Вже обрала для себе страву?

Я розуміла, що більше з нього поки не зможу витягнути. Але нехай! Я не збираюся здаватися. Скоро він розповість мені абсолютно все.

— Буду те, що і ти, коханий, — прощебетала я, невинно кліпаючи очима.

Гліб покликав офіціанта та зробив наше замовлення. Я тим часом крутила у руці келих з вином, паралельно смакуючи його невеличкими ковтками.

— Коли ти ближче познайомиш мене зі своїми рідними? — спитала я, глянувши на Гліба.

— На гольфі я не помітив, що ти була особливо зацікавлена у цьому. Тебе більше хвилювало те, щоб позлити мене.

— Гаразд, це так. Я скористалася можливістю і змусила тебе ревнувати.

— Я не ревнував, — заперечив Гліб.

Я зітхнула та закотила очі:

— Звісно, що ні. Ти просто так грозився вбити інструктора. І якщо вже ти не ревнуєш… — я озирнулась довкола. — Тут достатньо багато самотніх чоловіків. Може, мені пересісти за інший столик?

— Можеш спробувати, якщо хочеш, щоб сьогодні якийсь бідолашний постраждав.

Гліб з викликом посміхнувся мені, але його суворий вираз обличчя підказав мені, що він не жартує.

— Іншим разом, любий. Повернімося до теми твоїх батьків. Мені справді треба краще пізнати їх, бо я врешті-решт стану твоєю дружиною.

Брови Гліба зійшлися, наче йому не зовсім подобалася ця ідея. Але мені, чесно кажучи, було все одно. Я повинна нарешті діяти.

— Я скажу мамі, що ти хочеш з нею зустрітися. Підете на каву чи щось таке.

— Чому б їм не запросити нас на вечерю? — спитала я з ніжною усмішкою на обличчі. — Будь ласка, Глібе. Я хочу побачити дім, у якому ти виріс. Твоя мама тримає твої дитячі фотографії? Мені так цікаво, яким ти був маленьким.

— Ти справді хочеш цього? — недовірливо спитав він.

— Звичайно! До того ж я не подобаюся твоїй мамі. Вона вважає мене гіршою за твою колишню дівчину. Тоді на гольфі я почула від неї, якою гарною ви з Лізою були парою. Думаю, мені треба показати їй, що я теж хороший варіант для тебе.

Гліб постукав пальцями по столу. Це його вагання починало мене дратувати. Я не стрималася, поклала свою долоню поверх його руки та стиснула її. Очі Гліба опустилися на наші руки, і він трохи насупився.

— Усі лише й говорили про ту Лізу й те, яка вона мила та хороша. Але ж ми з тобою обоє знаємо, яка ця дівчина насправді. І знаєш, я думаю, що вона шкодує через те, що втратила тебе. І мені цікаво, як вона взагалі додумалася зрадити тебе? Та ще й з ким!

— З твоїм хлопцем, — нагадав мені Гліб. — І ти погодилася вийти за мене, щоб врятувати його життя.

— Щоб врятувати своє життя, — виправила я, не зводячи з нього очей. — Але, звісно, я не хочу, щоб Влад постраждав.

— Ти ж розумієш, що я не відпущу його.

Я завмерла, і моя хватка на його долоні ослабла.

— Але ж ти обіцяв, що зробиш це, коли ми одружимось.

— І дозволити йому забрати тебе в мене? – Гліб криво посміхнувся. — Ніколи!

Мої щелепи стиснулися так сильно, що аж зуби заболіли. Я різко забрала свою руку і вже хотіла огризнутися, як біля нас раптом почувся дівочий голос:

— Глібе! Рада тебе знову бачити.

Він підняв голову на високу брюнетку у короткій червоній сукні з глибоким декольте.

— Нарешті ти прийшла! — Гліб підвівся, дозволяючи їй обійняти його.

Якого дідька? Він що запросив когось на нашу вечерю?! Я мало не спопелила їх поглядом, але змусила себе натягнути на обличчя широку усмішку.

— Це Діана, — представив він її, паралельно допомагаючи їй сісти поряд з ним. Прекрасно просто! — Вона займалася організацією нашого з Лізою весілля.

— До речі, де вона? — спитала дівчина, глянувши на мене.

— Мабуть, кохається десь зі своїм новим фітнес-тренером, — не витримала я.

Гліб прочистив горло та попереджувально глянув на мене. Що не так? Він сам привів сюди цю… Діану.

— Ми з Лізою більше не разом, — сказав він.

— Так шкода, — пробурмотіла вона співчутливо.

О, їй точно не шкода! Ця дівчина просто-таки слину пускає на мого нареченого. Я сильніше стиснула келих в руці, стримуючи бурю емоцій всередині.

— Але є також і хороша новина. — Гліб подивився мені в очі. – У мене тепер інша наречена. Я запросив тебе, щоб Аміна поділилася своїми побажаннями щодо нашого весілля, і ми внесли деякі корективи в організаційні моменти.

— Так… цікаво.

Діана тримала на обличчі ввічливу усмішку, намагаючись не показувати відверто свого презирства до мене. Але я відчувала його кожною клітинкою свого тіла, і це було дуже навіть взаємно.

— Що ж, — я мило хихикнула, — хочу змінити абсолютно все.