Розділ 9

— Ти давно не приходила, — зауважив дідусь, але в його голосі не було й натяку на докір.

— Просто була… зайнята, — тихо відповіла я. — Ти як?

— А що я? Я добре.

Я спробувала усміхнутися, хоча мені було так соромно. Багато років я картала себе за те, що віддала його в будинок для літніх людей. Але він був хворий, а я мала тільки вісімнадцять років. Я не могла піклуватися про нього та водночас ходити до університету і працювати. За всі заощадження разом з усіма грошима, які мені залишилися від мами, я придбала автомобіль, щоб було зручніше відвозити дідуся на огляди до лікарні. Та в якийсь день він сказав, що не хоче обтяжувати мене. Це була не просто його ідея — це його рішення. Звісно, я намагалася переконати дідуся залишитися зі мною. Тільки він був непохитний у своєму виборі. До того ж тут забезпечувався постійний нагляд. Я могла бути спокійною, що з ним нічого не станеться за моєї відсутності.

— Мені подобається тут, — додав він з теплою усмішкою на вустах. — Ми постійно збираємося разом за сніданками, вранці в нас зарядка, а потім ми граємо в різні настільні ігри. Памʼятаєш Тараса?

— Того старенького, з яким ти тут найбільше товаришуєш?

— Він помер минулого тижня.

— Що? Ох, мені так шкода! Співчуваю, дідусю. Ти втратив близького друга.

— Це не перша втрата, — тихо пробурмотів він. — Цього разу було не так важко.

Я сіла на ліжко поруч з ним і стиснула свої пальці на колінах.

— Головне, щоб з тобою все було в порядку, Амі. Я сумую, коли ти не телефонуєш та не заходиш.

— Пробач. Обіцяю, що тепер буду частіше нагадувати тобі про себе.

Його руки затремтіли, коли він стиснув ними мої долоні. У цей момент я зраділа, що зняла обручку. Не хотілося б мені лякати свого дідуся тим непорозумінням з одруженням. Я відчайдушно сподівалася, що до шлюбу не дійде.

— Йому залишилося сидіти два роки, – задумано заговорив він.

Я затремтіла, коли у свідомість повернулися спогади з найжахливішого дня в моєму житті. Перед очима зʼявилася та маленька кухня, старий пошарпаний паркет і… кров. Так багато крові, що просочувалася у кожну шпаринку, вʼїдаючись у дерево. І запах...

— Зіграймо у доміно! – запропонувала я, щоб перевести тему та заблокувати неприємні спогади.

Дідусь любив цю гру, тож я затрималася у нього майже на дві години. Він цікавився за випускний в університеті та про мої плани на майбутнє. Звісно, очікувалося, що я шукатиму для себе якусь роботу за спеціальністю, але моє життя звернуло в не той бік. Я не знала, що зі мною буде далі, тому банально не могла планувати майбутнє.

Я так задумалася про свого дідуся і все, що відбувалося у моєму житті зараз, що не одразу помітила чоловіка поряд зі своїм автомобілем. Я завмерла, дивлячись на Гліба, який розслаблено сперся на капот моєї новенької машини. На ньому були джинси, звичайна біла майка та шкіряна куртка. Не зовсім той наряд, який він обирав на свою роботу. Але мене хвилювало зовсім не це. Якого чорта він тут робить і як дізнався про це місце?

— Ти слідкуєш за мною? – обурено спитала я, коли підійшла до нього.

Він зацікавлено схилив голову, оглянувши мене в повний зріст. Сьогодні вперше за довгий час я зрадила свою звичну довжину міні. Вибачте, але мені не хотілося приходити в будинок для літніх людей у короткій спідниці.

— Я поставила тобі запитання! Що ти тут робиш? Слідкував за мною?

Я примружила очі та схрестила руки на грудях. Гліб знуджено постукав ногою по асфальту та байдуже знизав плечима.

— У цьому нема необхідності, — спокійно заговорив він. — В автомобілі вбудований трекер. Куди б ти не поїхала, я бачитиму це на будь-якому своєму ґаджеті.

Мене наче холодною водою облили. Я шоковано витріщилася на нього, а тоді з мене вирвався істеричний сміх.

— Ну, звісно! — я ляснула себе по стегнах та похитала головою. — Як я не здогадалася? Звісно, ти подарував мені цей автомобіль, щоб слідкувати за мною. Ти ж маніяк!

Гліб випрямився та підійшов на крок ближче. Він не зовсім обережно схопив мене за руку вище ліктя.

— Аміно, припини! Це задля твоєї ж безпеки.

— Задля моєї безпеки? — перепитала я, здійнявши обидві брови.

— Це спосіб захистити тебе, якщо одного дня зʼявиться така потреба.

Я гордо підняла голову вище, не зводячи свого сердитого погляду з його очей.

— То захисти мене від себе! — огризнулася я та висмикнула свою руку з його хватки. — Ти — єдина людина, від якої я відчуваю небезпеку. Якщо хочеш захистити мене, то дай мені спокій!

Я штовхнула його в плечі, а тоді почала швидко іти вперед. Мене так розлютив той факт, що він, виявляється, слідкує за мною. Наче я дала йому привід сумніватися у мені. Це я вже мовчу про повне обмеження моєї свободи. Якби знала, що в тому автомобілі трекер, то нізащо б не приїхала до дідуся. Гліб не має знати про нього, не має знати нічого про моє минуле життя. Він почне шантажувати мене цим. Він використає це, щоб я не змогла втекти від нього.

— Куди ти зібралася? — голосно спитав він мені в спину. — Негайно повернися і сядь в автомобіль!

— Іди до біса! — заричала я, озирнувшись на нього.

Звісно, він почав іти за мною. Не роздумуючи, я перейшла на біг та помчала вперед. Це було марно, знаю. Але я мусила спробувати. Як і очікувалося, наздогнав він мене дуже швидко. Я відчула, як Гліб спіймав мене за руку та одним ривком притягнув до себе, притискаючи до грудей.

— Відпусти мене! – закричала я, намагаючись вибратися з його обіймів. – Забери свої брудні лапи від мене! Ві…

— Не хочеш добровільно сісти в автомобіль, то я силоміць затягну тебе в нього, – крізь зуби попередив він.

Я скрикнула, коли він раптом зігнувся та перекинув мене через плече. Це було так неочікувано, що я не одразу зрозуміла, як повисла вниз.

— Якого… Зараз же відпусти мене!

Я спробувала вдарити його ногою, але він сильніше стиснув мої стегна, знерухомлюючи мене.

— Спокійно, кохана. Ти привертаєш до нас багато зайвої уваги.

— Авжеж! Це ж, мабуть, я благала тебе нести мене на руках через усю вулицю!

— Послухай, мені подобається цей твій запал, але боюся, що скоро втомлюся від нього.

— Молюся всім богам, щоб це якнайшвидше сталося, — пробурмотіла я, впираючись руками до його спини. — Може, якщо я набридну тобі, ти перемкнешся на когось іншого?

— Звучить як дуже провальний план, Аміно.

Я голосно протяжно застогнала та декілька разів обережно вдарилася чолом в його спину.

— Гм… А цей звук мені до вподоби, — додав він, провівши рукою вверх по моїй нозі. — Як добре, що сьогодні ти не в одній зі своїх коротких спідниць. Довелося б прикривати твій зад своєю рукою, а ти б почала обурюватися, що я тебе лапаю.

— Ти й так мене лапаєш! — фиркнула я. — Навіть крізь тканину джинсів я відчуваю твою руку там, де її б не мало бути.

— Що поробиш? — Гліб театрально зітхнув. – Ти занадто приваблива, і мені щоразу важче стримувати бажання торкатися до тебе.

— Щось я не помітила, щоб ти стримувався коли-небудь.

— Якби я не стримувався, люба, то ти б уже давно опинилася в моєму ліжку.

Я скрикнула, коли він не зовсім лагідно щипнув мене за зад. Це вже вдруге він зробив це, і знову я відчула хвилю тепла у своєму тілі.

Коли Гліб підійшов до автомобіля, то не надто обережно посадив мене на пасажирське сидіння. У голові запаморочилося, бо деякий час я висіла в нього на плечі вниз головою. Я заплющила очі та втомлено сперлася на спинку сидіння. Двигун загудів, а тоді автомобіль рушив з місця.

— Уже заспокоїлася? — спитав Гліб, краєм ока глянувши на мене.

— Навіть не сподівайся! – буркнула я та невдоволено схрестила руки на грудях.

— Що саме тебе так розлютило? Я не розумію.

– Жартуєш? Ти сказав, що я можу їздити будь-куди, а сам слідкуєш за мною! Це обмежує мою свободу.

— Я б не приїхав за тобою, якби ти поїхала на шопінг, в салон краси чи зустрітися з подругами. Ти приїхала в будинок для літніх людей, Аміно. До кого ти навідувалася?

— Це тебе не стосується!

— Ти зняла обручку перед зустріччю з кимось, — Гліб кивнув на мій оголений палець. — Думаю, що мене це якраз стосується. Я майже твій чоловік.

— Ти мені ніхто! — просичала я. — Я шкодую, що взагалі зустріла тебе. Краще б… Краще б ніколи не приходила тоді до…

– До свого хлопця? — уточнив чоловік, пильно глянувши на мене. — Ти все ще кохаєш його?

Я завагалася всього на мить. Так, Влад подобався мені. Я мала почуття до нього, але це важко було назвати коханням. Та якщо це позлить Гліба, то я готова збрехати.

— Так. Ти можеш погрожувати мені моїм життям і змушувати мене бути з тобою, але ти ніколи не отримаєш мого серця. Я все своє життя зневажатиму тебе та ненавидітиму, зрозумів?

Деякий час він мовчав, міцно стискаючи кермо так, що аж його кісточки побіліли. Мені було начхати. До цього моменту я терпіла, думала, що зможу зіграти в цю гру, але Гліб явно переходить усі межі. Я не могла показати йому своєї слабкості, бо у будь-який слушний момент він вдарить мене цим. Дідусь не мав постраждати через мою дурість. А Гліб… Він з тих чоловіків, що втримають свою іграшку за будь-яку ціну. Іграшка… Ось ким насправді я була для нього.

Автомобіль зупинився на стоянці. Гліб заглушив двигун, але мої ноги чомусь продовжувати гудіти.

— Ти змиришся, — його грубий голос порушив тишу. — Потрібен час, щоб ти звикла до мене, щоб…

— Закохалася? – підказала я, бо він чомусь замовк. З мене вирвався сміх. — Ти ж не думаєш, що це справді станеться?

Він повернув голову в мій бік та уважно подивився на мене, вивчаючи своїм поглядом моє обличчя.

— Думаю, — упевнено відповів Гліб.

— Ні! Я ніколи не закохаюся у чоловіка, який ставиться до мене як до своєї власності. Почни поводитися нормально і… Я подумаю, ясно?

– Що ти маєш на увазі під «нормально»?

Я не планувала заходити так далеко, але у цьому був сенс. Я дам йому надію, а він почне довіряти мені. Тільки тоді мені вдасться втілити в реальність наш з Владом початковий план і врешті-решт позбутися Гліба.

— Запроси мене на побачення! — випалила я. — Так, побачення! Я хочу, щоб ти гарно запросив мене. А подальші наші стосунки будуть залежати від твоєї поведінки. Якщо побачення пройде добре, то я спробую дати нам шанс.

— Гаразд, – на диво швидко погодився Гліб. — Я щось придумаю.

Я кивнула головою та першою вийшла з автомобіля. І як тільки ми потрапили в пентхаус, я сховалася у ванній, а Гліб почав працювати у своєму ноутбуці на кухні. Провокуючи його на побачення, я не очікувала отримати наступного ранку величезний букет рожевих троянд з запрошенням, де була лише адреса. Що ж… Здається, гра починається.