Розділ 6

— Що ми тут робимо? – спитала у мене Ліля.

Я провела рукою ряд зі спортивними майками та перейшла до легінсів.

— Шукаємо мені комплект для гольфу, – відповіла я, перебираючи варіанти. — Щось комфортне і… сексуальне.

— Для гольфу? – перепитала дівчина.

Вона сперлася рукою на вішаки та уважно подивилася на мене. Її погляд зупинився на моїй каблучці.

— Що відбувається, Аміно? Ця каблучка… Звідки вона взялася?

Я підняла руку та порухала пальцями. Інколи взагалі забувала про те, що на моїй руці щось є.

— Наречений подарував.

— Що? – мало не закричала подруга. Її зелені очі збільшилися майже вдвічі. – Ти жартуєш?

— Це схоже на жарт?

— Я не розумію… – Ліля похитала своєю головою, заправляючи передні пасма рудого волосся собі за вуха. — Звідки взявся цей наречений? Коли ми розмовляли востаннє, ти збиралася зізнатися Владу в коханні.

– Відтоді багато чого змінилося.

Я підійшла до іншого ряду та почала перебирати вішаки в пошуках ідеального наряду для суботнього гольфу.

— Насправді все дуже складно, — заговорила я. — У моєму житті зʼявився один чоловік. Він запропонував мені одружитися, а я вирішила погодитися. Це було кохання з першого погляду.

Ліля розтулила рота, здивовано дивлячись на мене. Вона деякий час стояла у ступорі, обдумуючи мої слова. Звісно, я не могла розповісти їй правду. Довелося вигадувати.

— Як тобі це? — спитала я, показуючи їй коротку білу спідницю в складки. — Дивись! Тут під низом ще шортики є.

— Футболка-поло, – прошепотіла вона та покліпала очима.

— Ем, що?

— Верх, маю на увазі. — Ліля показала на свої груди. — На гольф зазвичай обирають футболку-поло.

Я скривилася, бо цим мені явно не вдасться здивувати Гліба. А я неабияк хотіла зробити це. Все-таки він кинув мені виклик. Я вважала своїм обовʼязком взути його.

– Ось це! – я тикнула пальцем на білий топ з чашками на тонких бретельках, що відкривав живіт. — Буде ідеально.

Після примірки я зрозуміла, що кращого знайти мені не вдасться, тож з магазину я вийшла з новенькою спідницею-шортами та топом. Ліля нічого не говорила, але я помітила, що її щось турбувало.

— Щось не так? — поцікавилася я, коли ми пили каву у кавʼярні. — Ми вже десять хвилин тут, а ти не зробила жодного ковтка своєї улюбленої матчі.

– Я просто… — Ліля зітхнула та ображено подивилася на мене. — Чому ти не сказала мені? Я думала, що ми подруги.

— Якось усе так закрутилося. Вибач, я просто забула сказати.

— Справжні подруги так не роблять! Ми обіцяли одна одній, що будемо на наших весіллях. А ти навіть не запросила мене на свої заручини.

— Ну… Це були не зовсім заручини. Він освідчився мені в день річниці смерті своєї бабусі.

— Він ненормальний? – Ліля скривилася.

— Так, — тихо погодилася я та кивнула головою. — Думаю, він трохи… дивний. Ох, будь ласка, не дуйся! Я взагалі думала, що помру.

Я закотила очі, а Ліля ще більше насупилася. Здається, я бовкнула зайвого.

— У якому сенсі? – розгублено спитала подруга.

— Від щастя! – швидко сказала я та широко усміхнулася. — Мало не померла від щастя, коли він надів мені на палець каблучку з загальною вагою діамантів вісім каратів.

У неї мало щелепа не відвисла. Ліля схопила мою руку та почала розглядати каблучку. Вона дуже любила вишукані речі, тож моє кільце на деякий час відвернуло її увагу…

Уже була восьма ранку, тому коли я виглянула з вікна, побачила біля підʼїзду припаркований темно-зелений автомобіль Гліба. Я підійшла до дзеркала, поправила свій високий хвіст та підвела губи рожевим блиском. На вулиці було прохолодно, тож зверху я наділа вузький білий рашгард, але залишила його розстібнутим від шиї до грудей. Сьогодні мені довелося відмовитися від підборів та взути зручні кросівки. Насправді я нечасто носила підбори в повсякденному житті, але поряд з Глібом мені завжди хотілося бути вищою, щоб здаватися сміливішою. Я кинула на себе останній погляд та вийшла з квартири. Ця «гра» починала набирати нових обертів, і я націлилася будь-що перемогти в боротьбі, про яку мій наречений навіть не здогадується.

Я наліпила на своє обличчя найкращу усмішку та попрямувала до автомобіля, виляючи стегнами. Слава богам за цей порив вітру, що підняв вверх мою спідницю тоді, коли я відчинила дверцята. І хоч шортики приховали увесь непристойний вигляд, я помітила, що Гліб мало не заскреготів зубами.

— Доброго ранку! — мило привіталася до нього. — Як настрій, любий?

— Побачив тебе – і одразу зʼявилося бажання когось убити, — буркнув він.

— Сподіваюся, ти не мене маєш на увазі.

Я невинно покліпала йому очима, застібаючи ремінь безпеки. Він кинув швидкий погляд на мої голі ноги та невдоволено похитав головою. Ох, уявляю, що буде, коли я зніму з себе кофтинку та залишуся лише в топі. Ще жодна гра так сильно не захоплювала мене, як та, де я дражню Гліба.

— Ти виспався? — поцікавилася я, глянувши на чоловіка. — Бо мені мій сусід усю ніч не давав спати.

Він повернув голову в мій бік, кинувши на мене жорсткий погляд. Я поклала свою руку на його плече. Його мʼязи напружилися, але я наказала собі не зважати на це.

– Свердлив, – з усмішкою додала я. — Усю ніч тарабанив у стіну. Може, це він так натякав мені на щось?

Я надула губи та задумано постукала пальцем по своєму підборідді.

— На що? – спитав Гліб, паралельно слідкуючи за дорогою.

— Ці звуки дуже нагадували мені те, коли спинка ліжка вдаряється до стіни. Якщо ти розумієш про що я. Я навіть уявила себе на ліжку, коли він зверху. А потім я прокинулася. Це був сон, – я потерла пальцем свої губи, спостерігаючи за реакцією Гліба. — Красивий еротичний сон з моїм привабливим сексуальним сусідом.

– Ти… – він хотів щось сказати, але стримався.

Натомість Гліб заричав і потягнувся до сенсорної панелі, щоб ввімкнути музику.

— Клас! – я підстрибнула на сидінні та сплеснула в долоні. — Обожнюю цю пісню.

Він роздратовано видихнув та втомлено потер своє чоло, наче це був не зовсім той ранок, на який він очікував. Але що ще я могла йому дати, окрім своєї дратівливої поведінки?

Протягом усієї дороги Гліб не зронив ні слова. Я намагалася декілька разів завести розмову, але він не підтримав жодну з них. Схоже, його дуже сильно зачепили мої думки про сусіда. Але нехай! Я цього і добивалася.

— Вау! – вирвалося з мене, коли я побачила на стоянці елітні тачки.

Потім мій погляд зосередився на розкішній будівлі відпочинкового комплексу. Звісно, я знала про це місце. Але мені ніколи раніше не вдавалося побувати тут.

Гліб першим вийшов з автомобіля, і я поспішила за ним.

— Ти раніше грала в гольф? — поцікавився він, коли я нарешті наздогнала його.

— Ні. Мені завжди здавалося, що це максимально нудна гра.

— Не завжди. Мій батько щосуботи зі своїми товаришами грають в гольф, а мама з подругами збирається ось там на терасі. — Гліб махнув рукою в кінець подвірʼя. — Вони спостерігають за грою, а інколи долучаються.

— Я люблю пізнавати нове, тож не проти спробувати зіграти.

А ще мені явно не хотілося проводити час з тими дамами. Гліб раптом обернувся обличчям до мене та почав іти вперед спиною.

— Не хвилюйся, я навчу тебе, – сказав він, дивно посміхнувшись.

Чоловік розвернувся та попрямував швидше. Я зупинилася, дивлячись йому в спину. На ньому була біла футболка-поло та світлі штани. Мій погляд з широких плечей ненароком опустився нижче. Не те щоб я збиралася витріщатися на його тіло, але мушу визнати, що дивитися є на що.

— Аміно! – почувся жіночий голос. — Аміно, ходи до нас!

Я повернула голову на звук та побачила маму Гліба в компанії жінок, які в цей момент вийшли на терасу. У мене не було ніякого бажання спілкуватися та товаришувати з цими людьми, але я розуміла, що іншого вибору нема. Здається, ще ніколи я так часто не надягала на своє обличчя штучної посмішки.

— Вітаю! – сказала я радісно, як тільки підійшла до них. — Приємно знову вас бачити.

— Гліб попередив, що ти будеш, — заговорила жінка з такою самою штучною усмішкою. — І це чудово! Ми, на жаль, не встигли ближче познайомитися того вечора.

— Я теж про це думала.

— Що ж… Рада, що ти тут.

Я намагалася триматися ввічливо, хоча усе це лицемірство викликало всередині хвилю огиди. Не встигла я отямитися від зустрічі з мамою Гліба, як у поле мого зору потрапила ще одна неприємна особа.

Ліза… Уся така красива в цих білих класичних штанах та синій футболці-поло. Ліля мала рацію. Схоже, це справді підходить до такого виду спорту. Не знаю чому, але я відчувала дуже сильну неприязнь до цієї дівчини. Вона до мене, схоже, теж. Цей відразливий погляд, яким вона оглянула мене з ніг до голови, мабуть, снитиметься мені у найгірших снах.

— Лізо, – звернулася я, мило усміхаючись їй, — а що ти тут робиш?

– О, вона в членстві нашого гольф-клубу! – відповіла замість неї Анжела Вікторівна – мама Гліба.

– Та невже? Гм, це… цікаво.

— Уже багато років, — сказала дівчина та з гордістю здійняла голову вище. — Ми з Глібом розпочинали разом.

– І не тільки, — засміялася мама мого нареченого, лагідно поклавши руку на її плече. — Ліза і Гліб виросли разом. Вони так багато років дружили, а потім зустрічалися. – Анжела Вікторівна подивилася на дівчину та жалісно стиснула свої губи. — Чесно кажучи, ми усі чекали, що ви одружитеся.

— Як шкода, — саркастично пробурмотіла я. – Але що зробити? Одні дівчата для втіхи, а інші — для кохання.

На мить між усіма повисла тиша. Рука жінки сильніше стиснула плече Лізи. І тут я зрозуміла, що у мене вже не одна суперниця, а цілих дві. Вони дивилися на мене з викликом, а я відповідала їм тим самим, не відриваючи свого погляду.

– Ух, коханий! – промурчала я, кидаючись Глібу в обійми. – Нарешті ти повернувся. Я вже так хочу, щоб ти навчив мене грати у гольф.

Я потерлася щокою до його грудей, помічаючи, як зніяковіла Анжела Вікторівна. Ліза ображено відвернула голову вбік. Її поведінка узагалі мене дивувала. Хіба це не вона зрадила Гліба? Чому тепер вдає страждальницю?

— Я б залюбки, – заговорив Гліб, поклавши свою долоню на моє плече. — Але батько просить мене зіграти проти нього.

Я подивилася на нього та невдоволено зморщила ніс. Насправді мені хотілося вдарити цього нахабу в цей момент. Якого чорта він кидає мене в компанії цих змій? Вони проковтнуть мене з кісточками.

— М-м-м… – я похитала головою, намагаючись натякнути йому. – Ти впевнений, що це хороша ідея? Може, я піду з вами?

— За грою спостерігають звідси, — пояснив Гліб. Він поклав свої пальці на моє підборіддя та злегка підняв мою голову вище. — І я зараз не хочу вчити тебе грати. 

— Можливо, ти передумаєш? – попросила я, даруючи йому свою чарівну усмішку. — Мені буде нудно тут без тебе, котику.

Я легенько почухала нігтями його груди та несвідомо облизала кінчиком язика свої губи. Гліб натягнув на обличчя фальшиву усмішку. Він нахилився до мого вуха, і я відчула його гаряче дихання на своїй щоці.

— Ти завжди можеш уявити свого сусіда, – прошепотів чоловік тихо, щоб почула тільки я. — Упевнений, тобі буде не так нудно, коли ти думатимеш про нього у своєму ліжку. А поки спостерігай, кохана! — Гліб відсторонився та закинув ключку собі на плече, не зводячи з мене очей. — Лізо, ти зі мною в команді.

Я стиснула свої долоні в кулаки та сердито звузила очі. Ліза задоволено усміхнулась, кинувши на мене переможний погляд. Мене аж затрусило, коли я спостерігала, як вони удвох прямують на поле. Очима я наміряла, що між ними було не більше як пʼятдесят сантиметрів відстані. Вони ішли майже впритул! Та як… Як він сміє поводитися зі мною так, наче я якийсь непотріб? 

— Вони дуже пасують одне одному, – тихо заговорила за моєю спиною якась жінка. — Не розумію, що сталося.

— Сподіваюся, Гліб отямиться і виправить цю помилку, – пошепки сказала його мама.

Помилку? Це мене вони вважають помилкою? А Лізочка тут, схоже, ні до чого? Чому він не сказав їм, що вона зрадниця? І тут до мене дійшло: він хотів захистити її від осуду. Я помітила, як Гліб усміхнувся їй, коли вони підійшли до решти гравців. Невже у нього досі є почуття до неї? Від цієї думки мені стало ще гірше. Я почувалася використаною!

Деякий час я дивилася на гру, плентаючись туди-сюди на терасі. З тими жінками у мене не було тем для розмови. Я просто відійшла та дала їм можливість попліткувати про мене. Власне, цим вони й займалися, бо декілька разів я спіймала на собі погляд Анжели Вікторівни. Я відвернулася, а тоді побачила його… Біля паркану стояв чоловік у синій формі з емблемою відпочинкового комплексу. На його плечі висіла сумка з набором ключок. Він був високим, привабливим та зовні міг цілком конкурувати з моїм паскудником-нареченим.

Я озирнулася назад, помічаючи, що Ліза топчеться біля Гліба. Гаразд! Я покажу вам обом. Без жодних роздумів, я підбігла до чоловіка, широко усміхаючись.

— Перепрошую, ви інструктор? – спитала своїм наймилішим голос.

— Так, – відповів той і випрямився, оглянувши мене з ніг до голови. — У мене зараз перерва, але для вас я готовий виділити вільний час.

— Чудово! Мені потрібен приватний урок просто зараз. І бажано якнайближче до тих гравців. Хочу підглядати у професіоналів.

Я засміялася, покліпавши очима. Чоловік розтанув за секунду. Мені навіть не довелося надто старатися.

— Без проблем.

Я розвернулася та одним махом розстібнула блискавку на своїй кофті. Швидко попрямувала вперед разом зі своїм особистим інструктором. Гліб у цей момент озирнувся. Він просто-таки зблід на лиці. Я переможно усміхнулася йому та зняла з себе кофту, не зводячи з нього очей. Мій погляд так і кричав йому:

— Ну, що скажеш тепер, коханий?