Розділ 2

Хотілося б мені поспати, але після такого стресу про сон залишалося лише мріяти. Пів ночі я крутилася в ліжку, а мої думки поверталися до того, що сталося у квартирі Влада і потім. Чому я? Чому саме зі мною це трапилося? Уява знову намалювала його обличчя, і я затремтіла. Як можна бути таким страшним і водночас красивим? Я перевернулася на бік, зминаючи ногами ковдру. Сильно зажмурилася та почала подумки лічити до ста і у зворотному порядку. Якось мені все ж вдалося заснути, але тільки на декілька годин.

Я прокинулася з важкою головою, втомою та сильними набряками на обличчі. Навіть легка зарядка не допомогла мені збадьоритися, тож я заварила собі міцної кави. Зазвичай я не вживала кофеїн натще, але апетиту на сніданок у мене не було зовсім. Я розблокувала свій телефон та почала гортати стрічку інстаграму. В соцмережах в усіх було таке прекрасне життя. Ця вилизана картинка починала мене дратувати. Одна моя знайома виклала фотки з Балі, де вона уся така щаслива та розкішна. Ну, звісно, це ж не на тебе полює один навіжений… І знову я думками повернулася до нього. Хотілося насварити на себе і добряче вдарити по голові. Для чого я думаю про нього? Може, він просто зникне?

Мені раптом стало прохолодно і коліна затремтіли. Я чудово розуміла, що він не з тих чоловіків, що легко відпускають свою здобич. Але я не вважала, що він уже впіймав мене. Принаймні я в себе вдома, а заміж виходити за нього і не збираюся. Мій потік думок перервав телефонний дзвінок. Я здригнулася та мало не обпекла язик кавою, коли помітила на екрані номер Влада.

— Господи, ти живий? — спитала я, як тільки прийняла дзвінок.

— Так, зі мною все… нормально, — відповів він тихо.

— Де ти? Вони відпустили тебе?

Я відчула, як хвилювання стиснуло мої груди. Поки Влад мовчав, я боролася з прискореним серцебиттям.

— Ні, вони забрали мене і відвезли на якесь закинуте будівництво, — пробурмотів він.

— Боже мій...

Я могла тільки уявити, що вони насправді з ним робили. Прикривши рота рукою, я підвелася на ноги та підійшла до вікна.

— Вони дозволили мені зробити один дзвінок, — сказав він.

— І ти зателефонував до мене?

Я була така вражена, що навіть не стримала свого ахання. З усіх можливих людей він обрав мене! Але чому? Я точно не найважливіша людина в його житті.

— Послухай, я не встиг дечого сказати тобі, — почав Влад. — Боюся, що взагалі не зможу коли-небудь зробити це, тому обрав цей дзвінок.

— Прошу, не кажи так.

— Ти подобаєшся мені, Амі.

У мене мало щелепа не відвисла в прямому сенсі цього слова.

— Ти неймовірна. Така красива, розумна, дотепна, дивовижна. Мені подобається твій голос, твої жарти, твоя поведінка, а очі… Я божеволію від твоїх блакитних очей.

— Владе, що ти таке кажеш? — я відверто здивувалася. – Чому ти говориш мені це тільки зараз?

— Бо я завжди думав, що недостатньо хороший для тебе. Гадав, що зможу побороти цю закоханість іншими жінками. І та… Та його наречена візуально схожа на тебе. Я просто… Не знаю.

— Не говори, – попросила я. — Він показував те відео. Я не дивилася, але чула.

— У той момент на її місці я уявляв тебе. Знаю, це звучить жахливо, але так вже сталося. Вона часто чіплялася до мене, намагалася звабити. В один момент я не стримався, бо подумав, що…

— Зможеш забути мене, – здогадалася я.

— Але я не зміг. Ти досі в моїй голові. І тільки думка про тебе змушує мене жити та боротися.

Я не могла повірити, що Влад говорить це про мене. Невже я справді увесь цей час подобалася йому? Чому він не сказав раніше? Чому повівся на провокації тієї дівчини? Ми могли вже бути разом і уникнути всіх цих проблем та непорозумінь!

— Ти виберешся, — сказала єдине, що спало мені думку.

— Тільки якщо ти мені допоможеш. Він дав двадцять чотири години, щоб ти прийняла рішення.

— Ти… знаєш?

— Він попередив. Присягаюся, я хотів розірвати його на шматки, коли він сказав, що хоче, аби ти стала його нареченою. Та я не зміг нічого зробити. Я звʼязаний, Аміно. Буквально звʼязаний.

Я заплющила очі, намагаючись не уявляти його звʼязаним на якомусь стільці. Вони, ймовірно, бʼють його. Від цього мені стало боляче.

— Він відпустить мене тільки якщо ти погодишся на його пропозицію. Ти повинна це зробити.

— Що? – розгублено спитала я. — Хіба ти не казав, що я подобаюся тобі? Як ти можеш віддати мене іншому чоловіку?!

— Це не дійде до шлюбу, обіцяю, — Влад трохи стишив голос. — У мене є план. Я хочу знищити його, щоб він більше нікому не нашкодив. А ти… Ти, Аміно, основна частина цього плану.

— Я не розумію.

— Послухай, ти погодишся вийти за нього, а коли вони відпустять мене, ми почнемо діяти разом.

– Ти хочеш, щоб я шпигувала для тебе?

У мене в голові не вкладалося, що Влад справді пропонує мені бути його спільницею. Але з іншого боку це було цілком логічно. Він не відпустить його, якщо я не погоджуся вийти заміж. І він так само пригрозив, що вбʼє мене. У мене фактично нема іншого вибору. Якщо погоджуся, то врятую нас обох.

— Ми зробимо усе швидко, – запевнив Влад. — Це ніколи не дійде до шлюбу. Пограєшся трохи в наречену, знайдеш потрібну інформацію, а потім я сам усе владнаю. Повір, я не дозволю йому забрати тебе у мене.

— Ох, Владе… — я мало не простогнала його імʼя. — У нас справді нема іншого виходу?

— Це єдиний. Подумай, Аміно. Але я зрозумію, якщо ти відмовишся. Можливо, це наша остання розмова. Прощавай і пробач, що я раніше не зізнався тобі у своїх почуттях.

Я не встигла нічого сказати на це, бо дзвінок обірвався. Ні! Ні-ні-ні! Я не можу дозволити, щоб Влада вбили, а заодно і мене. І якщо його план спрацює, якщо ми в кінцевому результаті будемо разом, то я готова ризикнути…

— Як же ти туди закотилася? — пробурмотіла я, намагаючись намацати по дні свого автомобіля улюблену помаду. — Ось ти де!

Я сильніше вперлася грудьми до сидіння, щоб дістати пальцями тюбик. У мене обличчя горіло, дихання було важким, а передні пасма волосся прилипли до чола. Здавалося, ніби я щойно зробила сет з присідань, а насправді ж бо просто намагалася дістати свою помаду.

— Ого! Ми ще навіть не заручилися, а ти вже у такій позі зустрічаєш мене, — почувся за моєю спиною голос, від якого мене кинуло в жар.

Я озирнулася, спіймавши поглядом очі кольору хакі. Він стояв на небезпечно близькій відстані до моєї дупи, спершись рукою на дверцята автомобіля. На його обличчі красувалася нахабна посмішка, яку мені вмить захотілося стерти.

— Придурок! – буркнула я та повільно випрямилася.

— Я Гліб, до речі.

— Як мило, що ти нарешті представився, — саркастично сказала я, подарувавши йому свою наймилішу усмішку.

Його погляд пройшовся моїм тілом, і я швидко стягнула свою спідницю. Була в мене деяка слабкість до довжини міні, яка за останні два дні починала бентежити.

— Ну, і? – спитала я, схрестивши руки на грудях. – Придумав уже спосіб мого вбивства?

Він підняв голову до неба та примружив очі, хоча сонця не було зовсім.

— Є декілька варіантів. Ти хочеш, щоб це було швидко і безболісно чи не проти трохи помучитися? – Гліб знову подивився на мене, і я помітила, що його зіниці розширилися. — Мені більше подобається другий варіант.

— Пошукай когось іншого для задоволення своїх садистських нахилів! – огризнулася я, сердито дивлячись на нього у відповідь. – Що ти хочеш від мене?

— Хочу, щоб ти стала моєю нареченою. Я начебто не приховував цього. Ти, до речі, подумала над моєю пропозицією?

— Щоб згадати про твою пропозицію, потрібно було думати про тебе. Вибач, але я занадто зайнята, аби витрачати час на різних психів.

Він присвиснув і опустив погляд на свій годинник.

— Шкода, — Гліб зітхнув, вдаючи щире засмучення. — Твоєму хлопцеві залишилося всього лише декілька годин.

— Виходить, що і мені теж? 

Ми стояли близько, тож коли він наблизив своє обличчя, кінчики наших носів майже торкнулися. Я ніколи не нарікала на свій зріст, але поряд з ним мені навіть на підборах доводилося відхиляти голову назад, щоб не втратити зоровий контакт. Він поклав свої пальці на моє підборіддя, змушуючи мене підняти голову ще вище. Його погляд блукав моїм обличчям, ніби він не міг ніяк надивитися. Ніхто ніколи не розглядав мене так детально, наче під лупою.

— Я ще не награвся, — прошепотів він. Його мʼятне дихання торкнулося моїх губ. — А ти насправді дуже цікава іграшка, Аміно. У мене таких ще не було.

Я відчула гнів усередині від того, що він, по-перше, назвав мене іграшкою, а, по-друге, згадав про своїх колишніх. Я фальшиво посміхнулась йому та обережно пальцями охопила його запʼястя.

— Більше ніколи не порівнюй мене з іншими!

Я відштовхнула його руку від свого обличчя та спробувала обійти Гліба. Неочікувано він обійняв мене за талію та притиснув до себе так, що моя спина вдарилася об його груди. У мене подих перехопило від того, як міцні руки стискали моє тіло, не даючи поворухнутися. Я навіть не приховувала свого тремтіння. Коліна трусилися, наче я от-от впаду. Він наблизив своє обличчя. Гарячі губи ледь торкнулися раковини мого вуха, і я схвильовано зглитнула. Чому раптом у роті зʼявилося так багато слини? Я злегка повернула голову вбік, зустрічаючись поглядом з його темними зеленими очима.

— Я даю тобі десять секунд, щоб прийняти рішення, – його голос був низьким і хриплим. — Якщо я закінчу відлік і не почую твоєї згоди, то постраждає твій хлопець. Дуже сильно постраждає. А потім я привезу тебе до нього і…

— Я згодна! — випалила я, не даючи йому договорити.

Він на мить завмер, ніби не очікував цього. Його очі загорілися, а один кутик губ злегка піднявся, наче він стримував свою усмішку.

— Годі вже з мене цих погроз, – тихо пробурмотіла я, намагаючись вибратися з його обіймів. – І перестань мене лапати!

— Я не лапаю.

— Та невже? Чому тоді твої руки майже на моїх сідницях?

— Я підтримую тебе, — спокійно та абсолютно серйозно сказав він. — Щоб ти не впала. Так тремтиш, кохана. Може, тобі дати заспокійливі?

— А ти, напевно, тільки на пігулках і живеш! – саркастично фиркнула я, а тоді глибоко вдихнула, щоб втихомирити свій гнів. — Гаразд… Якщо ми вже домовилися, ти можеш нарешті відпустити мене?

— Боюся, я ніколи не зможу відпустити тебе, – тихо прошепотів він швидше для себе, але я все ж почула.

Мої коліна знову затремтіли. Я мало не впала, коли Гліб нарешті забрав свої руки та відпустив мене. І чому мені стало так холодно без його тепла? Я похитала головою, щоб відігнати ці думки. Сама вже стаю ненормальною поряд з ним…

— Ходімо! — гукнув він, прямуючи до темно-зеленого спорткара, що був припаркований неподалік. — У нас багато справ.

Я видихнула та потерла своє чоло. Господи, як я могла так вляпатися? Цей чоловік і… одруження. Явно не те, чого я очікувала після випускного в університеті.

— Ну, ти йдеш? – нетерпляче крикнув Гліб.

Я тихо буркнула під ніс прокляття, зачинила дверцята свого авто та поспішила за ним. Залишилося сподіватися, що з допомогою Влада мені швидко вдасться позбутися свого «нареченого».