Розділ 1

— Куди ви мене везете? — спитала я, намагаючись упевнено тримати свій голос.

І хоч усередині все розривалося від хвилювання, а руки нестримно тремтіли від страху, я вперто не показувала цього.

— Покатаємося трохи, – відповів він дещо знуджено.

Я витріщилася на нього та насупилася. Він сидів з іншого боку, закинувши одну ногу на коліно. Ліктем він спирався до віконця та задумано постукував довгими пальцями по підборідді й губах. У квартирі мені здалося, що це дорослий чоловік, але насправді йому не було більше як тридцять.

— Я донесу на вас у поліцію.

Нарешті чоловік повернув голову до мене, і кутики його губ злегка здригнулися. Він витягнув з кишені пальта свій телефон і простягнув його мені.

— Будь ласка.

Я схопила його в руку, але він, ясна річ, заблокований. З мене вирвалося тихе роздратоване ричання. Цей чоловік відкрито знущається з мене, бляха. Я кинула його телефон йому на коліна та сперлася до спинки сидіння, схрестивши руки на грудях.

— Ти знаєш, що зробив твій хлопець? — раптом спитав він, і я глянула на нього.

Всередині все завмерло, коли наші погляди зустрілися. Очі в нього справді були брудно-зеленими, навіть кольору хакі. Я таких ще не бачила.

— Ні, — відповіла я, хитнувши головою.

Я не стала заперечувати, що Влад насправді ніякий мені не хлопець. Інакше довелося б пояснювати, що я взагалі робила в його квартирі.

— Моя наречена наполягла на тому, щоб займатися фітнесом вдома. Я дозволив її тренеру приходити до нас декілька разів на тиждень. Виявилося, що вони коханці.

Ого! Ну, Влад не схожий на хлопця, який би звʼязувався з чужою нареченою. Хіба що я погано знаю його.

— Влад не такий. Упевнена, на сто відсотків, що ви помилилися.

— У мене є відео з доказами.

Я скептично спостерігала за тим, як він розблокував свій телефон і поліз у галерею. Вже за мить у салоні автомобіля на доволі високій гучності почулися жіночі стогони та характерні звуки сексу. Я прочистила горло, відчуваючи, як мої щоки почервоніли.

— Хочеш подивитися детальніше? — поцікавився чоловік.

— Вибачте, але я змушена відмовитися, — я натягнула на обличчя фальшиву посмішку. – Не відношусь до прихильників таких відео.

— Справді? — він пройшовся очима по моїх стегнах. — З першого погляду так і не скажеш.

Я ледве стрималася, щоб не відповісти йому чимось неприємним. Хотілося вколоти його. Як він узагалі сміє судити мене за мою коротку сукню та відкриті ноги?

— Тебе це не хвилює?

— Що саме?

— Те, що твій хлопець зраджує?

— Уф, вимкніть уже це! — попросила я, після того, як дівчина у відео скрикнула від задоволення. — Я не можу зосередитися.

Я знервовано заправила передні пасма волосся собі за вуха. Збоку почувся тихий смішок, але зрештою звук того неприємного відео зник.

— То як ти ставишся до зради? — спитав чоловік, відкинувшись на спинку сидіння.

Його погляд зацікавлено вивчав мене з ніг до голови. Я зніяковіло посунулася на сидінні, намагаючись всістися. Ці очі кольору хакі змушували мене помітно нервувати.

— Думаю, ми з моїм хлопцем самі розберемося з цим, – відповіла я, провівши спітнілими долонями по шкіряній сукні, а тоді тихо додала: — Якщо ви його ще не вбили.

— О, він поки живий. Але подальша його доля залежить від тебе.

— У… У якому сенсі?

Я непомітно втягнула повітря через ніс, сподіваючись, що це якимсь дивним чином полегшить відчуття страху в тілі. Але те, як він дивився на мене… Боже, у мене коліна підкошувалися. Я готова була впасти, хоча й непорушно сиділа на сидінні автомобіля.

— Твій хлопець забрав у мене наречену, — заговорив він повільно, виділяючи кожне слово. — Отже, тепер ти будеш замість неї.

Я закашлялася власною слиною та постукала кулаком по своїх грудях. Паніка підступила до горла, паралельно віддаючи болем у голові. Це жарт? Будь ласка, скажіть, що це жарт! Але вираз його обличчя залишався безпристрасним, серйозним.

— На відміну від тебе, я не пробачаю зради. Ні духовної, ні фізичної… Ніякої. Логічно, що одружитися зі своєю тепер уже колишньою нареченою я не можу, а шукати когось іншого у мене нема часу. Ти підходиш.

— Підходжу? — ошелешено перепитала я. — Ось так просто? Я не якась там іграшка на прилавку в магазині! Ви не можете тикнути пальцем на мене та зробити своєю. Я ніколи не погоджуся на це, зрозуміло?

— Послухай, я дам тобі вибір.

— Вау! – я саркастично засміялася. — Оце так благородність.

— Якщо ти погодишся на мої умови, я залишу його живим.

— А якщо ні?

Я уважно подивилася на чоловіка, стискаючи пальцями край сукні. Він відкинувся від сидіння, сперся ліктями до своїх колін та нахилився ближче до мене. Я затамувала подих, щоб не задихнутися від аромату чоловічого одеколону та не впустити запах його тіла у свої легені.

— Я мучитиму твого коханого на твоїх очах та змушу тебе дивитися, як він помирає, — він говорив тихо та водночас погрозливо. — А потім я поховаю тебе в його ж крові. Не думай, що залишишся живою після того, що побачила.

Я завжди була сміливою, рішучою та впевненою у собі дівчиною. Але зараз… Я хотіла тікати далі, ніж бачила. Я не могла більше стримувати свого страху. Моє тіло затремтіло, а з вуст вирвався тихий переляканий видих. Я зробила глибокий вдих, проклинаючи запах свіжої мʼяти, що вдарив у ніс, повільно проникаючи в легені.

— Думаю, вибір очевидний, — пробурмотів він, відхилившись назад.

Я відчула миттєве полегшення. У моїй голові крутилося стільки можливих та навіть божевільних варіантів, але жоден з них не стосувався того, щоб погоджуватися на цю пропозицію. Ні-ні-ні! Я краще помру, аніж повʼяжу себе з цим чоловіком шлюбом.

— Мені треба подумати, — сказала я, дивуючись упевненості у своєму голосі. — Є варіант, що ви відпустите мене, а я мовчатиму?

— Ні, — відповів він.

— Обіцяю, що нікому не розповім. Я вмію тримати таємниці.

— Отже, той факт, що я вбʼю твого хлопця тебе цілком влаштовує?

— Боже, ні! Хто… Хто ти взагалі такий? Ти не маєш права карати інших і забирати чужі життя.

— Ми перейшли на «ти», — він знову дивно посміхнувся. — Чудово!

— Я не вийду за тебе! – огризнулася я. — Знайди собі іншу наречену.

— Я б залюбки, але час підганяє. Як тебе звати?

— Ого! Дивно, що тебе зацікавило це тільки зараз, – я нахилилася ближче до нього та упевнено сказала йому просто в обличчя: — Віддаю перевагу не розповідати про себе усіляким психам.

— Я все одно дізнаюся, — він злегка схилив голову вбік та примружив очі, — Аміно.

Я завмерла на місці з відкритим ротом. Звідки він… Не встигла я подумати про це, як він повернув до мене екран свого телефону, на якому була фотографія моїх документів.

— О! Бачу, твої вірні пси вже перерили мій автомобіль.

Він невдоволено поцокав язиком та сховав свій телефон назад у кишеню.

— Не ображай так собак, кохана.

— Я…

І знову в мене дар мови зник. Я ніколи в житті так сильно не тупила, як за час нашої «поїздки».

— Я не твоя кохана! — озирнулася я, відсторонившись від нього.

— Будеш нею, — упевнено заявив він.

Мені закортіло в цей момент вдарити його в лице та стерти з нього цю самовдоволену посмішку.

— За кого ти себе, бляха, маєш?

— «Бляха»? – повторив чоловік, злегка піднявши обидві брови. — Занадто погане слово для твого красивого ротика.

Я стиснула щелепи, відчуваючи неабияке роздратування. Ніколи ніхто не розмовляв зі мною так.

— Мудак! – випалила я, широко посміхаючись йому. — Як тобі таке слово? А ще придурок, псих, навіжений, кончений виродок…

Я не встигла договорити, бо він схопив мене за руку та притягнув до себе так, що я впала на нього усім своїм тілом. Мій рот так і залишився відкритим. Дихання збилося, а серце в грудях калатало з такою силою, що мало не проламало ребра.

— Моїй майбутній дружині не личить говорити такі словечка, — сказав він, і його гарячий подих ковзнув по моїй щоці. — Доведеться зайнятися твоїм вихованням.

— Я не дитина, щоб мене виховувати, — огризнулася я та висмикнула свою руку. — Відпусти мене!

— О, я не тримаю тебе. Це ти на мені лежиш, — він усміхнувся, облизнувши губи. — Така невгамовна. Ще трохи рано переходити до подружніх обовʼязків, але якщо ти так наполягаєш, то можемо почати вже зараз.

Я проричала крізь зуби та швидко підвелася з нього, ледве стримуючи бажання натовкти йому пику. Мене зупиняло тільки те, що якщо я дозволю собі перейти межу, то скоро моє тіло лежатиме десь у лісосмузі.

— Мені потрібен час на роздуми, — пробурмотіла я, поправляючи свою сукню. — Це не те рішення, яке можна прийняти за одну секунду.

— Звичайно, — погодився він, кивнувши головою. — Гей, зупиніть тут!

Не впевнена, що відчула полегшення, коли автомобіль зупинився. Я визирнула з віконця та скривилася, коли зрозуміла, що він завіз мене на сміттєзвалище в іншому кінці міста. Як романтично! Саме в такому місці я завжди мріяла стати нареченою.

— Ти вільна, — його голос відірвав мене від думок.

— У якому сенсі? — розгублено перепитала я.

— Виходь!

— Ви-виходити?

Мабуть, я була схожа на ідіотку в цей момент, але такою я й почувалася, дивлячись на цього незнайомця великими очима.

— Розмова закінчена, — чоловік розвів руками. — Тільки не затягуй зі своїм рішенням, гаразд? Утримування твого хлопця вартує мені часу та грошей.

Я відсунулася ближче до дверцят і недовірливо вчепилася за ручку. Думала, що вона не піддасться, і він голосно посміється зі свого недолугого жарту, але дверцята з легкістю відчинилися.

— Ти відпускаєш мене? — здивувалася я, озирнувшись на нього.

— Я знайду тебе тоді, коли ти будеш мені потрібна, – відповів він.

І тут я зрозуміла, що у мене нема нічого, а я зараз в іншому кінці міста. Сумочка, телефон, гроші — усе залишилося в моєму автомобілі!

— Навіщо ти висаджуєш мене на цьому сміттєзвалищі? Це несправедливо! Ти сам привіз мене сюди, тож будь джентльменом і відвези мене додому.

— А ти так і не можеш розпрощатися зі мною, — сказав він, нахабно усміхнувшись мені.

— Помрій! – фиркнула я, після чого зі всієї сили штовхнула дверцята ногою. — Начхати! Піду пішки додому.

Я вилізла з автомобіля, і в цей момент прохолодний вітер вдарив мені просто в обличчя. Носом відчула неприємний сморід від сміттєзвалища і закашлялася. Я озирнулася довкола. Це була чиста траса. Скоро ще й стемніє, а вигляд у мене, чесно кажучи, як у дівчинки легкої поведінки.

— Ем… – я сперлася однією рукою до дверцят та подарувала незнайомцю свою найчарівнішу усмішку. — Може, усе-таки підкинеш додому?

— Ти ж казала, що тобі потрібен час на роздуми, – він узявся за ручку дверцят. — Прогуляєшся, подумаєш… До зустрічі, кохання моє!

Я не встигла зреагувати, як він потягнув дверцята на себе та зачинив їх.

— Придурок! — крикнула я і вдарила ногою в задню шину. — Іди до біса! Я не вийду за тебе, чуєш? Ненавиджу тебе! Ненавиджу!

Коли двигун загудів, я відійшла вбік, продовжуючи кричати усі знайомі мені прокляття. Він востаннє глянув на мене з віконця, а тоді автомобіль помчав уперед.

Я невдоволено тупнула ногою, коли порох піднявся, змушуючи мене знову закашлятися. Розуміючи, що іншого вибору нема, я почала іти вперед, обійнявши себе обома руками.

— Ненормальний, – бурмотіла я. — Спочатку пропонує мені бути його нареченою, потім погрожує, що вбʼє мене, попередньо скупавши в крові мого «хлопця», а тепер залишає біля сміттєзвалища абсолютно без нічого! Ні телефону, ні грошей, ні документів… Якась чортівня! І я навіть не знаю його імені! Я й гадки не маю, хто той неадекватний! Я...

Позаду мене почувся сигнал автомобіля. Я різко обернулася, і все моє тіло розслабилося від полегшення, коли я впізнала свій автомобіль. Мій маленький білий «ніссан» зупинився одразу ж поруч зі мною. З боку водія вийшов якийсь чоловік. Він мовчки кинув мені ключі. Я не одразу зреагувала, тому вони впали біля моєї правої ноги. Я зігнулася, щоб підняти їх. Поглядом провела чоловіка, що застрибнув в чорну іномарку, яка підʼїхала неподалік.

— Моя маленька, — прошепотіла я, провівши рукою по даху своєї машинки. — Сподіваюся, вони не кривдили тебе.

Я швидко сіла всередину та втомлено заплющила очі, стискаючи руками кермо. Хотілося забути цей день, як страшний сон. Може, так воно і буде? Можливо, той чоловік зрозуміє, що я нецікава йому та просто забуде про мене? Знаю, звучить дуже наївно та магічно, але вперше в житті я готова була повірити в чудо.