Розділ восьмий

Після вчорашнього виступу розштовхати Даріо вранці виявилось майже неможливо.

– Вставай давай! – гаркнула я обурено, але він продовжував солодко спати, розвалившись у ліжку. – Та за що мені ця кара… Ти не чоловік, ти лихо карооке… Вставай! – ніби українська могла змусити його прокинутись. – Ну ж бо!

Я потрусила його за плече, намагаючись привести до тями. Наче ж вчора нічого гіршого за сік не пив, зате на сцені нагарцювався так, що ми безнадійно запізнювались на репетицію.

Ні. Не прокидається. Я перейшла до крайніх дій, схопила його обома руками, вирішивши, що ще секундочка, і піду за крижаною водою, аби добряче його полити. Але де там. Даріо раптом згріб мене в свої обійми, тягнучи назад до ліжка. Я скрикнула, спробувала відштовхнути, але навіть після сну, якщо цей паразит, звісно, взагалі спав, нічого не вдалося вдіяти.

– Пусти! – зашипіла роздратовано. – Пусти негайно, я сказала!

Він повалив мене на ліжко, простісінько на подушку, і навис наді мною, впираючись ліктями в подушку.

– Ти дуже гарна зранку, і я нічогісінько не зрозумів з того, що ти говорила, – задоволено посміхаючись, заявив мені чоловік. – Здається, ти хотіла… Ранковий поцілунок?

– Стукну.

– М, ви обираєте більш бурхливі ігри?

Одною рукою він погладив мене по стегну. Іншою все ще впирався в ліжко, аби не навалитись на мене всією вагою.

Я трохи зсунула коліно, так, щоб в разі чого воно могло стати серйозною загрозою, і роздратовано прошипіла:

– Здається, ти забув. Ми сучасна європейська країна, а не якесь північне болітце, так що за таке у нас можуть навіть посадити. Лапи прибрав, м? Тобі мало тих, хто тобі й так на шию вішається?

Я й сама при першій нашій зустрічі від нього буквально не відходила, поводила себе, як березнева кішка, то принаймні тепер треба згадати про честь, достоїнство і про те, що не варто вестися на розмови надто нахабних іноземців.

Даріо не здавався враженим моєю тирадою, але вбік все-таки відкотився.

– Ось так, мрієш про приємне пробудження, а лякають поліцією та намагаються стукнути, – гмикнув він. – Ще й засуджують за те, що я подобаюсь іншим жінкам. Тобі теж, між іншим. Я переконаний.

– Самовпевненість шкідлива для вашого здоров’я.

– Так-так. Пам’ятай про це, коли будеш стверджувати, що запросто встоїш переді мною.

– Навіть не сподівайся на взаємність.

 – Ти розіб’єш мені серце? О, жорстока жінка, – Даріо нахабно розреготався. – Я перетворився на уламки самого себе.

– Клоун.

Він нічого не відповів, почав вдягатись, анітрохи не соромлячись того, що я могла все бачити.

Я насправді щиро збиралась відвернутись і якомога скоріше вийти зі спальні. Здалось воно мені, на оголеного чоловіка позирати, пожирати його поглядом. Це як мінімум непристойно, а Даріо собі ще зайвого надумає.

Він може, я не сумнівалась.

Проте погляд так і прикипів до ліній татуювань на його тілі. Хотілось торкнутись, особливо тих звивистих віршованих рядків.

Даріо знав, що я його розглядала. Він ніби спеціально вдягався повільно, ліниво, і я відчула, що кусаю губи, стримуючи важкі зітхання, коли побачила, як чорний шовк сорочки ковзає його шкірою.

Гарний. Ну чому, зараза, він настільки гарний?

Щоб встати та перестати витріщатись на Рінальді, довелось докласти колосальних зусиль. Я швидко поправила зачіску – просто тугіше зав’язала довге чорне волосся у хвіст, –  обсмикнула футболку, радіючи, що вона не пом’ялась, доки я валялась в ліжку, взулась. Даріо рухався набагато повільніше; він забрів на кухню, відчинив холодильник та довго вдивлявся в нього, ніби розраховував, що побачить там якусь їжу. Потім ляснув дверцятами, не взявши нічого, підхопив зі столу пляшку мінеральної води, надто теплої через те, що вдома було спекотно, зробив кілька ковтків, не дбаючи про те, що краплі потекли по підборіддю та лишили мокрі плями на сорочці.

Та прилипла до тіла, змушуючи мене мружитись і відвертатись.

– Довго ти ще там, Даріо? Нам вже пора на репетицію. Руслан дзвонив двічі, питав, коли ти нарешті зволиш прокинутись та з’явитися.

– Суровий пан режисер повинен розуміти, що в нього зірка, вдарена на всю голову, – розреготався він. – Тож спокійної роботи не буде.

Даріо говорив це дражливо, знаючи, що я розлучусь, тим паче, за брата. Якщо чесно, я не могла втямити, нащо він так поводиться, провокує, ніби спеціально намагається перетворитись на скабку в одному місці. Абсолютно нестерпний чоловік.

На щастя, ми все-таки вийшли з дому.

– Тільки обіцяй, з Валею більше жодних побачень, – попросила я його дорогою. – І з іншими артистками також.

Даріо усміхнувся.

– А ти думаєш, того, що я зводив її на побачення, буде недостатньо для одного дуже гучного і некрасивого скандалу?