Розділ шостий

Виразний погляд брата знайшов мене вшосте. Вшосте за останні хвилин десять, і це гарантовано було понад норму навіть для такого турботливого чоловіка, як Руслан. Особливо в суботу, о дев’ятій ранку, і враховуючи те, що він був дуже зайнятий та приймав роботу декораторів. Однак, здається, прибиті до дерев’яної панелі мережива, які імітували тюль, та намальований на ній пейзаж викликали у пана режисера набагато менше цікавості, аніж я у першому ряду.

– Що?! – буркнула я.

– В тебе такий вигляд, ніби ти зараз когось уб’єш, – знизав плечима брат.

– Тобі здається, – я закотила очі. – Навпаки. Я дуже щаслива. Вчора у мене був чудовий вихідний, сьогодні я повна сил та натхнення…

Вчора у Даріо та у Валі мало бути побачення. Я не знала подробиць, хоча столик у ресторані зарезервувала, замовила машину з водієм, навіть пояснила йому, що, можливо, доведеться перекладати з італійської – і сподівалась, що для Даріо не стане проблемою вводити потрібний йому текст у автоперекладач.

Звісно, я не мала думати, як мине їх побачення. Мене спеціально відпустили, я маю насолоджуватись відпочинком. А він нехай хоч з Валею, хоч з ким завгодно проводить час так, як йому заманеться.

– Що там наш італійський друг? – спитав Руслан.

– У нього мало бути побачення. З Валентиною.

Вже з виразу обличчя брата легко можна було зробити висновок, що він не в захваті від почутого.

– Як на мене, краще б він взагалі ні до кого не ліз. Ці спроби крутити романи на роботі ніколи не закінчуються нічим хорошим, – зазначив він. – І я, як режисер, з великим задоволенням почув би від тебе, що Даріо взагалі ніким не цікавиться…

– Та живе монахом, ага. Це ж саме той чоловік, який взагалі здатен пройти хоча б повз когось симпатичного.

– Він до тебе чіплявся?

– З чого ти взяв? – здивувалась я.

– Ти не просто симпатична. Ти красуня. Набагато привабливіша за Валю, – зазначив Руслан. – І схожа на… На зірок, жінок його кола, – я зрозуміла, що брат бачив фотографії колишньої Даріо та усвідомлює, що я як мінімум його типаж. – Якщо він до тебе ліз або, боже збав, на чомусь наполягав, просто скажи. Я вирішу цю проблему. На твою користь. Так, щоб він ніколи більше навіть не посмів…

Руслан навіть не уявляв, наскільки Даріо вже мав в цьому успіх. Однак я не збиралась зізнаватись в цьому ані братові, ані самому італійцю..

– Тільки не кажи мені, що збираєшся сваритися з майбутнім виконавцем головної ролі, – скривилась я. – Даріо дуже важливий для вистави, Руслане. Тобі не потрібно витрачати час і сили на те, щоб поставити на місце нахабного італійця. Тим паче, він поводиться нормально. Нічого такого, ну, максимум – кілька зайвих уїдливих фраз. Мене це не зачіпає. Точно.

Здавалось, Руслан намагався просвітити мене поглядом наскрізь, він навіть перестав розглядати декорацію та торкатись її, підійшов до краю сцену та уважно дивився на мене. Я намагалась нічим не видати власних емоцій. Так, мені з Даріо складно, однак я не дозволю через це братові втратити гроші.

– Ну, дивись, сестро, – Руслан хитнув головою. – Якщо тебе хтось образив – просто скажи мені, і я відірву йому голову. Ти ж знаєш, що я так і зроблю, правда?

– Звісно, знаю, – всміхнулась я. – Ти завжди мене захищав. Мій відповідальний старший брат, якому дісталось свідомості за всіх трьох. От якщо на трьох поділити…

– Ти достатньо відповідальна.

– Зате у Кості мінусові значення, і…

Я не договорила. Двері раптом ляснули з такою силою, що я аж підскочила на місці.

Це була Валя, хоча зараз вона нагадувала справжню фурію. Руде волосся розметалось по плечах, в очах світилось обурення.

– Чому ще нікого нема?! – вигукнула вона.

Крик відбився від стін. Акустика в театрі була хорошою, шум з зали мав добре поглинатись, але навіть цього не вистачило, аби слова Валі не різнули слух.

– Вічно всі запізнюються, – вона підійшла ближче до першого ряду і кинула сумку на сусіднє зі мною сидіння. – Постійно одне й те ж саме. Чому я повинна відміняти свої плани, перекручувати все, жити бозна як просто тому, що, дідько, ніхто не може прийти вчасно?!

Я озирнулась на двері. Даріо на порозі не було, тільки люта Валентина. Здається, на їх зустрічі щось пішло не так.

– Як це мило, – скривився Руслан, – слухати обурення від тебе, коли ти у нас лідер по приходу на роботу з запізненням години на півтори, Валентино. Піду передзвоню Віктору. Будь ласка, не поламай тут нічого.

Вона демонстративно закотила очі і впала поруч зі своєю сумкою на стілець, схрестила руки на грудях та буркнула:

– Ну звісно, ще час мене присоромити.

– М-м-м, які ми невдоволені, – гмикнула я, не приховуючи отрути в голосі, – невже побачення було таким поганим, Валентино? Не змогли… Зрозуміти одне одного без слів?

– Йди до біса, – гаркнула на мене Валя. – Ще тільки не вистачало слухати твої питання з цього приводу. Думаєш, що бога за… А, та пішла ти.

– Отже, все пройшло невдало.

– Відчепися.