Його кривавий фінал

Глава 8: Тренування і невисловлені почуття

Ранок у лігві розпочався з холодного світла, що просочувалося крізь важкі штори. Настя стояла в центрі кімнати, тримаючи меч, її руки все ще тремтіли від минулої ночі та розмови з Вальтером.

Вальтер мовчки спостерігав за нею, його очі були уважні і пронизливі.

Він не розумів, що відчуває — чи то турботу, чи щось глибше. Щось, що вперше пробуджувало в ньому тепло посеред темряви.

— Підніми меч вище, — наказав він, але голос звучав м’якше, ніж зазвичай.

Настя кивнула і зробила рух, але її погляд часто зривався на нього, шукаючи відповіді в тих очах.

Вальтер відчував, як серце стискається, коли бачив її невпевненість.

Він хотів сказати щось важливе, але слова залишались десь глибоко всередині, на межі тиші.

— Ти знову відволікаєшся, — промовив він, повертаючись до суворості. — Це не час для вагань.

Але навіть він знав — це не просто тренування. Це боротьба за її душу і за свою.

Вальтер відступив на крок, глибоко зітхнув і подумав: "Чому я так боюся втратити її? Чому її присутність змінює мене?"

І він залишився мовчати, тримаючи це в собі.

Настя знову взялася за меч, намагаючись забути про сумніви, що не давали спокою. Її рухи ставали більш впевненими, але кожен удар ніби бив не лише по уявному ворогу, а й по самому собі.

Вальтер уважно слідкував, помічаючи, як її тіло реагує на тренування — то напруга, то слабкість.

Він відчував, як щоразу, коли їхні погляди зустрічаються, у грудях виростає щось нове — страх втратити, надія і… щось, що він не наважувався назвати.

— Ти маєш боротись не лише з ворогами, — повільно промовив Вальтер, — а й зі своїм сумнівом. Якщо не навчишся це робити, то не виживеш.

Настя кивнула, хоч розуміла — це набагато важче, ніж просто тримати меч.

Після тренування вона сіла біля вогню, тримаючи руки над ним, намагаючись зігріти не лише тіло, а й душу.

Вальтер сидів поруч, але мовчав.

Вона помітила його погляд — сумний, тривожний, сповнений невисловлених слів.

— Щось турбує? — тихо спитала Настя.

Він відвернувся.

— Я… не знаю, як сказати, — зізнався він нарешті. — Мабуть, це ще не час.

Вона хотіла щось відповісти, але слова застрягли в горлі.

Тиша між ними говорила більше, ніж будь-які слова.

У той момент вони обоє зрозуміли: їхній шлях тільки починається — і що він буде сповнений не лише битв, а й внутрішніх випробувань.

Тиша в лігві раптово була розірвана різким шумом зблизька — тріск каміння під важкими кроками.

Вальтер миттєво піднявся, меч у руці, очі загострились.

— Вороги, — холодно промовив він.

Настя теж швидко підвелася, серце калатало, але тепер уже не від страху — від рішучості.

З темряви вирвалися силуети — посланці темної сили, що прагнули знищити те, що для них було незрозумілим і чужим.

Вальтер обернувся до Насті:

— Не відходь від мене.

Вона кивнула.

Бій почався. Сталевий лязг мечів, крики і тіні, що перетиналися в напруженому танці смерті.

У якийсь момент Настя відчувала, як Вальтер вкрив її собою, захищаючи від ударів.

І в цю мить він поглянув на неї — очі повні болю і ніжності одночасно.

Після бою, коли вороги відступили, вони стояли близько, дихаючи важко.

Вальтер знову опустив погляд на неї, ніби на щось дороге і крихке.

— Ти — не просто випадковість у цьому світі, Настя, — прошепотів він, — ти зміниш його. І я буду поруч.

Вона відчула, як з її грудей злетіла важка тінь сумнівів.

Вперше вона повірила, що може боротися — не одна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше