Його кривавий фінал

Глава 7: Перші тріщини

Настя стояла біля вікна лігва і дивилась у ніч, що потроху розгортала свої темні крила над землею. Серце колотилось, а думки плутались, немов нав’язливий шепіт, який вона не могла заглушити.

Те, що побачила уві сні, тепер ніби намагалось прорватись у реальність.

Їй здавалося, що щось наближається. Небезпека — не просто вороги, а щось глибше, страшніше.

Вальтер тихо крокував коридором, почувши шум і обернувся.

— Настя? — запитав він, наближаючись.

Вона швидко відвела погляд.

— Нічого, — сказала тихо. — Просто думаю.

Він кивнув, але його очі залишались пильними.

Несподівано у глибині лігва пролунали голоси — чужі, зловісні. Серце Насті здригнулося.

Вона стиснула руку в кулак.

— Ворогів наближається більше, ніж ми думали, — прошепотіла вона.

Вальтер кинув на неї пильний погляд.

— Ти впевнена?

— Так.

Вона відчувала, як та проклята тінь зі сну починає охоплювати їхній світ.

Після бою, коли вогонь згас, а вороги були відкинуті, Вальтер повернувся до кімнати Насті.

Вона залишила записник відкритим на столі.

Він підійшов, непомітно взяв його до рук і почав читати.

Слова — її страхи, сумніви, зізнання — були такими відвертими, що він вперше побачив її справжню душу.

Вальтер стиснув щелепу.

— Чому ти мені не говориш? — прошепотів він.

Настя опинилась у дверях, побачила, що він тримає її записи.

— Це... не для тебе, — ледь чутно сказала вона.

Він глибоко вдихнув.

— Ти для мене більше, ніж ти думаєш. Ти — частина цього світу, частина мене.

Між ними застигла пауза.

— Якщо ми хочемо вижити, нам треба бути чесними один з одним, — сказав Вальтер.

Настя опустила очі, не знаючи, що відповісти.

Всередині них уже почала формуватись тріщина, але разом із нею — початок чогось нового.

Вальтер опустив записник на стіл, але його погляд не відривався від Насті. В кімнаті стало тихо, ніби весь світ затамував подих.

— Чому ти мовчиш? — промовив він, крокуючи ближче. — Я бачу, що ти зламана. Ти боїшся мене? Чи боїшся себе?

Настя не змогла зустріти його очі. Вона відчувала, як усередині неї борються страх і сумнів.

— Я... не знаю, — тихо сказала вона. — Ці сни… вони наче прокляття. І я не знаю, що з ними робити. Вони змушують мене сумніватися в усьому — навіть у собі.

Вальтер нахилився, доторкнувшись до її руки.

— Слухай мене, — прошепотів він, — я не збираюся дати цьому світу зруйнувати тебе. Навіть якщо це означає зламати сам світ.

Настя відчула, як холод розтікається по її шкірі, але цей дотик був теплим — як обіцянка, що він не залишить її.

— Я не хочу бути тінню, — сказала вона нарешті, — я боюся, що якщо продовжу мовчати, то зникну.

Вальтер усміхнувся, хоч і сумно.

— Ти вже не тінь, Настя. Ти — світло в цьому темному світі. І я навчу тебе боротись за нього.

Вона підняла голову, і між ними промайнула іскра — надії, страху і чогось більшого, ніж просто боротьба.

— Тоді навчи мене, — прошепотіла вона, — бо я не впевнена, що в мене ще залишилась сила.

Вальтер схилився і поцілував її лоб, тихий, майже обережний.

— Ти вже сильніша, ніж думаєш, — сказав він. — І ми це доведемо.

За вікном загриміло — світ, що їх оточував, починав змінюватись. І тепер їхній спільний шлях став неминучим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше