Розділ 1

В одному селі жила звичайна дівчинка на ім’я Клара.
Одного дня вона гуляла в лісі й раптом побачила стежку, якої раніше ніколи не бачила.
Клара думала, що знає цей ліс повністю.
Але, як виявилося, вона помилялася.
Дівчинка пішла незнайомою стежкою. Вона петляла між деревами, поки нарешті не вивела Клару до стародавнього замку.
— Невже я ніколи не бачила його? — здивовано прошепотіла вона.
Клара зайшла всередину.
У великій залі її привернуло маленьке старовинне дзеркальце. Дівчинка взяла його в руки й подивилася у відображення.
Але вона не побачила себе.
У дзеркалі був маленький дракончик.
— Привіт, я аргос ,  — сказав дракончик. — Я давно не бачив людей у цьому замку. Ти хто?
Дівчинка не злякалася, а спокійно відповіла:
— Привіт. Я Клара. У цьому лісі я гуляю ще з шести років, але ніколи не бачила ні цієї стежки, ні цього замку.
Дракончик схилив голову.
— Значить, магія сама відкрилася тобі, Кларо, — сказав він. — Візьмеш мене із собою?
Дівчинка міцніше стиснула дзеркальце.
— Добре, візьму, — відповіла Клара.
Дорогою додому дівчинка зустріла вовка. У нього були дивні блакитні очі, а одна лапа застрягла в капкані.
Клара одразу підійшла й обережно звільнила вовчу лапу.
— Дякую тобі, дівчино, — сказав вовк. — Ти хто?
Дівчинка погладила вовка.
— Привіт. Я Клара. А ти хто?
— Я Сірко, — відповів вовк. — Куди ти йдеш? Візьмеш мене із собою?
— Я шукаю дорогу додому. Добре, пішли разом. Разом буде веселіше. Але я не знаю, чи мама дозволить тобі залишитися, — сказала Клара.
— Тоді я буду твоїм провідником. Я добре знаю цей ліс, — відповів вовк.
Дівчинка з дзеркалом, дракончиком і вовком пішли далі.
Невдовзі вони побачили білу лисицю.
— Привіт, Кларо, — сказала лисиця.
Клара здивовано подивилася на неї.
— Привіт. Ти знаєш моє ім’я?
— Знаю. Як не знати Хранительку Лісу?
— Хранительку Лісу? — перепитала Клара. — Ти про що?
— Ти не знаєш? Ти любиш цей ліс, а прості люди не потрапляють до замку дракона. А ти потрапила. Значить, ти нова Хранителька Лісу. А дракон запечатаний у дзеркалі. У цьому самому дзеркалі, яке ти тримаєш у руках, — пояснила лисиця.
Клара подивилася на дзеркальце.
— А як тебе звати?
— Мене звати Лія. Можна я піду з тобою, Хранителько?
Клара усміхнулася.
— Так. Разом.
Дівчинка подивилася на своїх нових друзів.
Дракончик у дзеркалі.
Вовк із блакитними очима.
Біла лисиця.
І вона сама — нова Хранителька Лісу.
Але Клара все ще мала одну проблему.
Їй потрібно було знайти дорогу додому.
— Ну що ж, — сказала вона. — Ходімо. Мені треба повернутися додому.
І незвичайна подорож Хранительки Лісу тільки починалася…