Розділ ІІ. A priori

Ранок у комплексі відрізнявся лише одним — відсутність сонячного проміння в отворах зводу. Особливо різко він контрастував з тьмяним світлом ламподронів.  Проходило чимало часу, поки сонце після свого сходу досить високо піднімалося на небозводі і, перебуваючи майже в зеніті, долаючи гірські шпилі, відчутно наповнювало комплекс своїм світінням. Тут - ранок був кутом світла, під яким те пробивалося у темряву. 

Табір не спав цілу ніч. Інколи було чутно пересування самотніх постатей між палатами, короткі діалоги в наметах, тихий гамір і далекі вигуки осіб, що вже прокинулися та повернулися до роботи. 

Ів легко відкрила очі. Одразу ж відчула присутність Маркуса. Він лежав поряд, злегка обнявши її. Дослідниця дещо стривожилася теплом, яке той випромінював і віддавав їй. Тепло було надто домашнім, не печерним. Все ж подумки подякувала за тихий сон. 

Дівчина обережно відклала його руку і вляглася на спину. Виправила ковдру, загорнулася та закрила очі. Її тіло розслабилося, повіки легко ковзнули по очах. Вона відчувала безмежний затишок. Та тривога все ще залишилася. Ів згадала, що бачила сон, і спробувала відтворити його в найдрібніших деталях. Ніби якщо розкласти його по кадрах — він перестане тиснути.

Вона вдома. У ліжку. Спить.

Дім наповнений багатьма людьми. Знайомі й незнайомі. Майже одразу її переносить до іншого дому. Такий же затишний, як і її рідний. Теж з людьми. Вона відчуває поклик. Її хтось шукає. Якась незнайома маленька дівчинка. Здається, вона хоче погратися з Ів. Бажає її компанії і відчайдушно хоче возз’єднатися. Кімнати та обличчя змінюються. Сон переставляє простір без пояснень, але відчуття незмінне. 

Її переповнює затишок.

Врешті її знаходять. Невпевнена, хто. Але впізнає брата. Він кличе дівчинку і Ів грається з нею. Археологиня не розуміє, хто ця дівчинка. Вона захоплюється її допитливістю, грайливістю та дитячою наївністю. Ще не зруйнована, незаплямована душа. Така чиста, що випромінює колосальну енергію. Ів ще уважніше вивчає її. Придивляється до рис, манер, характеру і усвідомлює, що це вона сама. І тут її подих змінюється: він віддає не радістю - а відповідальністю. 

Ів продовжує захоплюватися дівчинкою, але сон будує свій сценарій. Люди поступово виходять з дому. Врешті Ів теж виходить і розуміє, що вона в домі Маркуса. Бачить, як той розмовляє з її батьками. Наче вирішує щось замість неї — і робить це буденно, без вагань. 

Раптово усвідомлює, що вони повинні одружитися. Та не розуміє чому. Коли той встиг освідчитися, як вони це обговорили і чому без її участі. 

У цей момент Ів розуміє, що це сон. Усвідомлює свою присутність і біжить до Маркуса. У неї стільки запитань: чому, хто, коли і як давно вони заручені? Вона не проти одруження, але її тривожить те, що це відбулося без її згоди. Вона біжить до них … 

Саме в цей момент сон обривається. Дівчина прокинулася.

«От дурник» — мрійливо подумала Ів. — «Вирішив забрати моє серце у мене ж за спиною». Крутнула головою і відчула непереборне бажання накинутися на нього і покусати. «Навіть у моїх снах не маєш на таке права», — знову відгукнулося у голові та обдарувала ніжним поглядом. 

Ів безшумно піднялася. Одягнулася і розкидала акуратно складений Маркусів одяг. Відчула холод, який панує назовні. Розпахнула шатро і вийшла. Там і справді було холодно. Вона повернулася і накинула на себе пальто. Наділа кепку і акуратно заправила за нею свої локони. 

Намет. Тепло та спокій - один світ. 

Поріг. Вологість та порожнеча - другий. 

Ззовні було туманно. Дівчина не дивилася на годинник, та здавалося — пів на шосту — шоста. Сповнилася свіжості й побачила водоспад. Рішуче попрямувала в тому напрямку, тримаючись світлої сторони. 

Знала, що часу мало, щоб туди дійти. Розуміла, що рухається повільно. Але не мала на меті саме це. Хотіла просто наблизитися. Відчути його подих. Природний шум, який той створював, приваблював дівчину. Їй потрібно було щось, що допоможе почути себе. Водоспад. 

Ів неквапливо обійшла всі намети на її шляху. Інколи віталася з іншими працівниками експедиції. На кілька хвилин прискорила крок і врешті-решт опинилася на самоті. Самотність тут не давила - вона відлунням ковзала печерним простором. 

Її погляд кружляв утвореннями і наївно вивчав кожну деталь. Ламподрони зависли в повітрі, створювали ледь чутний гул, а ореол світла, що майорів у тумані, віддавав ледь помітною вібрацією. Нижче з свистом проносилися військові дрони. Чутно було не тільки гул - але і власні думки. 

Масивні колони відзеркалювали ранкову вологу, і краплі води утворювалися на їхній площині. Вони накопичувалися і стікали донизу дрібними цівками, возз’єднуючись при основі й утворюючи струмки. Вони ж утворювали невеликий потік, що прямував кудись у напрямку печерного озера.

Вона чула його дзюркотливий біг і як він замовкав вдалині. Чула все сильніше виття водоспаду. У міру наближення рев гучнішав. Повітря сповнювалося бризками й енергією. І чим ближче — тим чіткішими ставали її думки.

Дівчина спіткнулася об виступ і впала. Так пролежала кілька секунд, допоки не відчула різкий біль у гомілці. Присіла і нахилилася. Побачила, що штани зовсім розірвані до коліна. Акуратно підтягнула тканину і оцінила місце удару на литці. Воно пульсувало різким болем. Машинально торкнулася — і одразу ж забрала руку. Виглядало наче несерйозно. Біль повернув її до реальності.