Розділ І. Cogĭto, ergo sum

Пересування печерою відбувалося доволі повільно. Вікове розмивання гірських порід позначалося на поверхневих шарах, які де-не-де були всіяні, наче людськими рештками якогось, здавалося б, побоїща. Вони незграбно окаменіли в найнезвичайніших позах, створюючи враження дикої передсмертної агонії, увіковіченої на граніті напівзруйнованого цивілізаційного комплексу. Останки, розкидані зусібіч, моторошними струнами відбивалися на почуттях подорожніх, створюючи й без того високу напруженість, а безмежна просторість комплексу острахом відбивалася в кожному обережному кроці.

Зі слів місцевого племені битва відбулася сотні поколінь тому — так давно, що навіть за переказами важко зрозуміти, де правда, а де домисли. Беззаперечним фактом було те, що епіцентром баталії був саме цей вінець творіння античної цивілізації. Припускають, що саме тут вона зазнала краху. Культурний занепад і регрес набули небачених масштабів, що відкинули її на десятки поколінь назад і змусили зануритися в темряву незвіданості та прірву розпачу.

Пересування місії Євангеліни було детально продумане минулого тижня, а підготовка спуску до комплексу та зондові дослідження почалися ще два місяці тому. Усі були детально проінструктовані й чітко вивчили маршрут. Вони ланцюжком ішли одне за одним, розбившись на невеличкі групи, обережно ступаючи та вслухаючись у незвідане для їхнього розуму середовище.

Окремі члени місії зупинялися навпроти кожної руїни чи печерного розпису, закріплених за ними, що розтягнуло її ланцюг на кількасот метрів. Він поступово набирав форми, де-не-де звужуючись, а пілігрими розкладали свої пакунки та готувалися до процесу опису, фіксації та знімання зразків. Час від часу здіймалися скажені пориви вітру, що пронизували подорожніх холодом до кісток. Моторошні тіні спадали на їхньому шляху, скидаючись на громіздкі гірські масиви. Вони не давали можливості зосередитися. Відчуття беззахисності домінувало в серцях дослідників: повна вразливість і залежність від природних інстинктів. Ескорт же — метався туди-сюди, здригаючись від кожного неприродного звуку. 

Позаду місця їхнього спуску наземна ріка проточила породи базальту, в’їлася у стіни печери, в пористий шар, сформувавши кілометровий каскадний водоспад, та утворивши каньйон. Він, за даними зондів, тягнувся далеко на схід і пробивався прямо до протилежного підніжжя гірського хребта Енеї. Далеко праворуч від обраного маршруту виднілося печерне озеро, яке зараз, через брак належного освітлення, здавалося, що не має кінця і тягнеться аж за горизонт.

Печерні утворення сталактитів знаходилися високо над головами пілігримів. Сотнями вони всіювали її звід, і деякі, з’єднуючись зі сталагмітами, утворювали масивні колони на всю висоту структури. Слабо освітлені поодинокими кількаметровими отворами зводу, вони чомусь нагадували давньогрецькі міфічні Гераклові стовпи.

Нещадний час позначився і на печерних стінах. Дані зондів свідчили, що більшість розписів було втрачено, а ті, що залишилися, поки що давали небагато інформації про її жителів та оповиту переказами цивілізаційну колиску. Печерний мікроклімат прекрасно виконував свою роботу — руйнував її породи. Попри це, учасники були вкрай збуджені масштабом можливих багаторічних розкопок та досліджень.

Далеко попереду за запланованим маршрутом виднілися обриси чи то шпилів, чи то веж споруд. Розповіді місцевого племінного мудреця Блотсу вказували на те, що мегаполіс був побудований цивілізацією, яка проживала тут, і, власне, всі вони, сьогоднішні мешканці континенту, — її потомки.

Ланцюг усе ще продовжував звиватися дещо попереду. Поряд із одним з розписів у напівтемряві були помітні фігури кількох осіб. Вони повільно ходили туди-сюди і інколи перешіптуючись, оглядали свій об’єкт, повертаючись до пакунків та готуючись до роботи.

Дещо віддалено від них, перед самим об’єктом, у цілковитій самоті впродовж кількох хвилин непорушно стояла фігура. Вона раз по раз охоплювала поглядом античний розпис, повільно обертаючи головою від його лівого до правого краю, намагаючись охопити кожен нарисований елемент та розгледіти найдрібнішу деталь. Постать зробила кілька кроків уперед, завмерла на долю секунди, різко крутнулася та занурилася вглиб майже на сотню метрів і, обернувшись, знову прикувала погляд до полотна. Вона, заворожена колосальним творінням, дивилася на нього з помітним блиском у блакитних зіницях, а кутики вуст поступово утворювали ледь помітну, захоплену посмішку. З кожною часткою секунди вона ставала все більш і більш виразною. Обличчя трохи нахилилося до плеча — усмішка остаточно засяяла, а тендітна рука мимовільно приховала її, змушуючи заспокоїтися та уповільнити трепетливий серцевий ритм. Усе ще зачарована, фігура повільними кроками повернулася ближче до своїх колег, присіла обабіч і, так і не зронивши жодного звуку, примостила голову на коліна, обгорнувши їх руками.

Ів, молода археологиня, вже чотири роки марила ідеєю дослідити відкриття «Ясона» і зараз обмірковувала: саме існування розвиненої цивілізації з щонайменше первіснообщинним ладом, наявністю жорсткої соціальної піраміди та однозначним поділом на класи — не викликало сумнівів. Більше того, воно існувало, за її підрахунками, понад сім тисяч років тому, а потенційно, беручи до уваги час, необхідний для розвитку та еволюції, може бути старшою за земне людство. 

— Ти знайома з Геркулесом?

Відірвавшись від розпису, вона глянула вправо — там була Ен. Вона, присівши на коліна, уважно розгортала свої пакунки з обладнанням. Вона та ще кілька членів їхньої компанії складали одну з груп археологів, документалістів, істориків та мовознавців, що готувалися до початку етапу датування залишків розпису, призначеного їм на вивчення.