Вступ.

Цікавість.

Цікавість завжди була частиною людської природи.

Цікавість.

Вона від зорі дитинства веде нас своєю тендітною та крихкою рукою, легкими і невимушеними кроками. 

Навчаючи. 

Ми з ранніх років розпочинаємо свій шлях у вкрай незвіданому світі, сповненому таємниць та загадок, фальшу і розчарування, надії та обіцянок, труднощів і терну. Змалку ми навчаємося жити в ньому, боротися з перепонами та розгадувати ребуси, пристосовуватися до змін чи ж навпаки — змінювати. Бути каталізатором прогресу та його невідворотного руху вперед, трансформації. Протистояння всебічному тиску оточення та нашої ж власної природи роками загартовує і створює щось, що важко передбачити чи осягнути для нашого кволого розуму. Він, інтелект, звісно, став результатом, а цікавість — каталізатором. 

Вперше вони проявляються не на словах, а на рухах - дитяча рука тягнеться до того, що збуджує її розум, привертає увагу. Кришка, камінець, замок, темний коридор, карта, всесвіт… Колись на краях карт ставили короткі застереження - там, де закінчувалися знання і починалася темрява. Невеликі знаки на пергаменті. Ледь помітні - але такі хвилюючі. Лінія берега і … і порожнеча далі. Людина дивилася на цю порожнечу і робила те, що завжди: йшла далі. Заповнювала її. 

Розум еволюціонує. Вони поряд із цікавістю створюють майже ідеальну пару, доповнюють одне одного, утворюють симбіоз, який своєю енергією та досвідом пробуджує рушійну силу для подальшого прогресу. Повільного тисячелітнього руху вперед. Він не знає меж та спокою. Вічний та незворушний пік наших можливостей — тут, він завжди був тут і нікуди не покидав нас: завжди з нами, завжди десь попереду. Зовсім трішки попереду. 

Ми завжди дивилися вгору й уперед. Бажали нового, разом із пізнанням. І часто губилися. Спотикалися об найдрібніші нерівності та перепони. Звісно, продовжували шлях, та вже не настільки впевнено, не так рішуче. Забували просту істину: порожнечу всередині не залити зорями. Рідко хто це розумів і лише одиниці йшли туди, де справді страшно - усередину. Варто лише перенестися поглядом усередину та осягнути його. Слід тільки запитати себе: “А чи там живуть?” — і з цілковитою впевненістю відповідати: “Авжеж, там живуть. Там живуть дракони. Як і тут”.