Розділ 62. Відьомська мітка

Розділ 62. Відьомська мітка

— Ти вважаєш це гарною ідеєю? — примружила очі Делія.

Після моєї раптової заяви обидві дівчини втупилися в мене, мов на божевільну, та їхні погляди були різні. Адель дивилася зверхньо, Белла — зневажливо. Багато хто вважає очі порталом у душу людини, та вони помиляються. Очі брешуть гірше за вуста. Я вже не мала дару Ілсе та не могла упевнитися в цьому, але точно знала — за зверхністю Делії завжди ховався страх і невпевненість. А тісне спілкування з Арабеллою дало зрозуміти, що вона зневажала лише те, чого прагнула, але не могла досягти. На все інше цій відьмі було байдуже.

— Дівчата, я присягаюся, що бачила її в Лімбі! Вона не була схожою на привида і мала всю силу та владу, як і при житті, — вигукнула я, —  І це було не три дні тому, а сьогодні по обіді. Ви хоч розумієте, що почнеться, якщо ця гадюка вислизне з наших рук?

— Я власноруч омивала її тіло й готувала до проводів, — похитала головою подруга. 

— Щиро співчуваю, — пробубоніла Белла, зробивши великий ковток зі свого кухля. — Принижуватися перед нею за життя, мати можливість плюнути їй в обличчя після смерті, і не зробити цього. Жахлива доля. 

— Белла! Як ти можеш так казати? — обурилася Адель. 

— Я можу, — кивнула вона. — Я й не те можу, сестро, після всього, що вона мені заподіяла. Ходімо пересвідчимося, що стара гадюка померла. 

— Павучиха, — рефлекторно поправила я. 

— Я знаю, що я Павучиха, — хмикнула відьма. 

— Я не про тебе, — відмахнулася я. — Це ж вона першою дала тобі це прізвисько? Скоріш за все, назвала на честь себе. 

Арабелла кинула на мене злий, короткий погляд, але змовчала, лише доливши в горнятко нову порцію джину. 

— Добре, якщо вам усім стане від цього легше, то можна її провідати, — нарешті здалася Адель. — Але в такому вигляді ходити храмом я тебе не випущу. 

— Вона прямо тут? — підняла чорну брову Белла. 

— Лежить у крипті, — кивнула дівчина. — Похорон відклали через свято. Королівська родина захотіла віддати останню шану перед поверненням до столиці. 

— Вони їдуть? — схвильовано вигукнула я. — Але ж його тіло ще не знайшли! Як вони можуть залишити тут Алкі? 

— Вони й померлим його ще не визнали, — знизала плечима Делія. — І гадаю, що ніколи й не визнають. Народ буде ставити запитання, а відповідати вони не бажають. Занадто темна історія. Короні легше залишити місто й стерти цю історію з пам’яті. 

Ось так просто, легким розчерком руки Вів’єн викреслила свого старшого сина з історії. Мого коханого Алкі не згадуватимуть на поминальних проповідях і не встановлять пам’ятника. Нікуди буде приносити квіти та ставити поминальні свічки. Він отримує менше, ніж рибалки, які не повернулися з моря додому. Тим хоча б родичі ставили на згадку камінь на цвинтарі порожніх могил. Як вона збирається спати ночами, знаючи, що він залишився десь тут, серед хвиль моря Нанджи? Я ніколи цього не зможу зрозуміти. 

— Дідько! Це мій останній шанс дізнатися правду! — вигукнула я й втупилася в подруг. — Зніміть печать з дверей негайно! 

— Немає в тебе ніякого шансу, — сумно похитала головою Адель. — Поглянь на своє плече. 

Не розуміючи, про що вона, я скинула брудну сорочку та підбігла до скляної шафи з книгами. Наче від опіку, який нашвидкуруч загоїли чарами, на почервонілій шкірі виднівся химерний шрам .  

— Як ти могла? — прошепотіла я, обережно торкаючись себе схололими пальцями.

— Ти повинна зрозуміти, я не мала вибору, мене змусили… — почала виправдовуватися Адель. 

— Як ти посміла це зробити!? — несамовито закричала я, поглянувши їй у вічі. — Навіть якщо королева погрожувала тобі тортурами, вогнищем чи катувала розпеченою кочергою! Ти повинна була відмовитися! Як ти могла поставити на мені відьомську мітку? 

Підступні сльози, які я весь цей час берегла для похоронів Алкі, полилися самі собою. Його тіла не знайшли й уже не будуть шукати, отже берегти їх немає для кого. Я тільки-но знову стала собою, відчула магію в жилах, щоб відразу все втратити. Ну, може й не все, але більшу частину. 

— Зніми її. Благаю, — крізь сльози прошепотіла я, закривши обличчя руками. 

— Ти ж знаєш, це так не робиться, Мардж, — похитала вона головою. — Був складений офіційний запит корони, його узгодили, затвердили печаткою та передали в канцелярію… 

Більше цю дурепу чути я не хотіла. Відьомська мітка. Ганебне клеймо, яке ставили чарівникам та відьмам за часів старої віри. Повністю воно магію не відбере, але й вільно користуватися нею ти не зможеш. Поки клеймо не буде зламано. Якщо врахувати, що самотужки відьма, не маючи активних сил, не здатна його зняти, то це ставало страшним вироком. Навіть гіршим за смерть. Знати, що ти можеш, відчувати цю міць усередині, і не мати можливості застосувати. 

Белла відставила чашку, накинула на мене сорочку та міцно обняла. Аромат гірких квітів апельсина, що линув від чародійки, цього разу не заспокоював, а навпаки — дратував. Вже вдруге я плакала в неї на плечі, і вдруге та, котру я називала зрадницею, повелася людяніше, ніж ті, кого я вважала друзями.