Розділ 61. Теорія та практика інтриг

Розділ 61. Теорія та практика інтриг

У моїх вухах досі лунали її останні кректання. Захлинаючись у власній крові, Джованна здригалася на підлозі, не розуміючи, що нитка її життя була перерізана набагато раніше, ніж горлянка. Це сталося в ту мить, коли вони з Фо вирішили обчистити склепи в Аурумі. 

Хазяїн кладовища пообіцяв не мститися чорнокнижниці, але я присягаюся: в її останньому подиху пролунав крижаний злорадний сміх мерця. «Не чіпайте скарби мертвих, любі мої. Якщо, звичайно, не хочете до них приєднатися». Я б написала ці слова на кожному склепі вельмож замість дурнуватих рядків зі святої книги. 

— Навіщо ти зашила їй рота? — тихо спитала я. 

— Я гадала, що це очевидно, — знизала плечима відьма. — Ванні завжди була пішаком у Фокіана і навряд чи могла сказати щось цінне, крім брехні. 

— Чому не можна було використати зілля? — не зрозуміла я. 

— Я пробувала, від Чаші істини не було жодної користі, — кивнула Делія. — Чорне серце забуло, що означає слово правда. 

Не можу сказати, що мені не було шкода цієї жінки. Попри все, смерті я їй не бажала. Ванні була лише маріонеткою в руках вмілого кукловода. Як, власне, і я. Руки нами керували різні, але суті це не змінювало. Тіло Джованни винесли двоє мовчазних монахів, накривши ноші темною тканиною. А я все сиділа на підлозі та зачаровано дивилася на золотий амулет. 

Золоте руно. Я завжди вбачала в цій легенді не лише метафору спокути та очищення, а й підступності та жаги до влади. Крилатий баран Хрисмаллос був народжений дочкою героя Бізальта Теофанією від бога морів Посейдона. Химерно звучить, чи не так? 

Німфа хмар Нефела, справжня мати дітей правителя, послала Хрисмаллоса, щоб урятувати Геллу й Фрікса від принесення в жертву мачухою Іно.  Баран врятував Фрікса, але Гелла під час польоту впала в море та потонула. Прибувши до безпечного місця, Фрікс приніс Хрисмаллоса в жертву як подяку за порятунок. За іншою версією, баран сам віддав йому своє хутро, після чого піднісся на небо, ставши сузір’ям Овна. Чи було це насправді? Хто знає… Стародавні міфи взагалі доволі дивні, але якщо відкинути образні метафори, то можна вловити суть. 

— Одна дитина померла за рокових обставин, а інша вижила. Все, як у старовинній казці: зла мачуха хотіла позбутися нащадків короля та правити самотужки, — майнула в голові думка. — А якщо Вів’єн не рідна мати Алкі та Вілла? Може, саме на це хотіла мені натякнути Леоніда, згадавши цей міф. 

— Белла! Двері! — несамовито вигукнула Делія, відірвавши мене від думок. 

Без зайвих роздумів павучиха зробила пас рукою в повітрі, замикаючи переді мною прохід магічним символом. Ангургап спрацював безвідмовно. Двері затягнула димчаста пелена, яку було важко пробити. Іноді легше зробити діру в стіні поруч, ніж подолати цей гальдрастав. Я зробила кілька спроб, та швидко здалася. Сили не встигли відновитися, і вийшло в мене небагато. Боляче вдаривши кулаками по запечатаній магією деревині, я без сил сповзла на підлогу. 

— Мабуть, ми справді давно не спілкувалися, — прошепотіла я. — Відколи це ти навчилася думки читати, подруго?

— Їй не потрібно, — похитала головою Белла. — На твоєму обличчі й так усе написано. 

— І що ж на ньому було написано? — криво всміхнулася я. 

Не буду сперечатися. Спокуса наздогнати королеву та самотужки її у всьому розпитати була дуже великою. Примарна Феліцитата сказала, що Вакх тримає дві маски, приховує дві таємниці. Першою була Леоніда, але її дії — лише наслідок невідомих мені інтриг. Шакс був не тим демоном, який оволодів Алкі. А отже, мав бути хтось ще.

— Б’юся об заклад, що твою голівоньку знову відвідала якась дуже дурна ідея, — серйозно відповіла чорнява відьма, зайнявши мій стілець.

— Ти ніколи не вміла брехати, Мардж, — додала Адель, зручно вмостившись на софі. — Враховуючи всі недоліки, вміння говорити правду в обличчя — твоя велика чеснота. Викладай, що зрозуміла. 

У цій кремовій сукні з воланами рожеві щічки подруги виглядали ще пухкішими, а кирпатий ніс так і просив, щоб я сказала про нього все, що маю на думці. Якщо вона так хоче правди — зараз вона її отримає. Та кляте зілля взяло своє. Хочеш, не хочеш, а ще принаймні годину я мушу відповідати на прямі запитання. 

Глибоко видихнувши, я доєдналася до дівчат і виклала все, як було. Простою мою розповідь назвати було важко. Вочевидь, Белла встигла розповісти передісторію, поки я була у відключці, тож я відразу перейшла до головного. Неспинним потоком з моїх вуст лилася лайка про Лімб, про демона, якого туди бозна‑як затягла матінка, і про думки щодо вбивства Алкі. Навіть про здоровенного павука та пораненого духа‑захисника не забула. Як виявилося, останній не тільки зміг вижити, а й дав свідчення на мою користь. 

Лише про мої здогадки щодо кровного зв’язку Арабелли та Леоніди я змовчала. Це було не моєю заслугою. Чаша істини дає можливість казати тільки правду, а не порожні роздуми без обґрунтування. Дівчата мовчки слухали й кивали, крадькома переглядаючись. 

Коли вони тільки встигли потоваришувати? На дух одна одну не переносили, а тепер поводяться, як старі подруги. Леоніда, як і королева, вміла згуртовувати проти себе людей. Делія лише кілька разів перебила мене, щоб уточнити деталі.