Розділ 58. Срібне око богині. Частина 2

Розділ 58. Срібне око богині. Частина 2

Стиснувши величезний кулак, Шакс зім’яв маску, перетворивши її на попіл. По великих, прикрашених гострими пазурами пальцях демона потекла бура рідина. Чиє серце розчавив велет, залишилося для мене загадкою. Та, вочевидь, Леоніда знала відповідь. Відьма несамовито закричала і жбурнула в нього ще одну плиту, зробивши цим тільки гірше. 

Залишки липкої павутини, що оповила могутній торс велета, лопалися одна за одною. Закляття було зламано та остаточно втратило силу. Він жбурнув у нас вцілілу маску, але промахнувся. Вона впала десь позаду, відбивши чималий шмат від стіни. 

Білий мармур обсипався з його кремезного тіла, оголюючи оксамитово‑червону шкіру. Недарма він здався мені неймовірно гарним у променях місячного сяйва. Старовинні гримуари всі як один описують демонів потворними створіннями пекла. Або всі вони помилялися, або мені довелося зустріти кращий екземпляр. 

Вродливим, у загальному розумінні цього слова, його було назвати важко. Вольове підборіддя, могутні руки та міцні м’язи, зріст, десь як дві мене — все це було несуттєвим. Сила та влада, яку він випромінював, зачаровували. Здається, я зрозуміла, чому стара віра поклонялася демонам, немов богам. Від них неможливо було відвести очей. 

Стряхнувши з чола виноградний вінок, він звільнив золоті роги, кліпнув чорними, як ніч, очима й загорлав що було сили. У чомусь я його розуміла. Я б теж так реагувала, якби Леоніда наклала на мене павуче закляття. З пащі Шакса вирвалося люте полум’я. Повітря Лімба наповнилося запахом сірки, копченої паприки та перцю, политого міцним к’янті.

— Насичений, гарячий, ніби в нього додали спецій, але не яскравий, — згадала я цей смак. — Саме цей вогонь обвалив на мене скелю. 

Світ сколихнувся. Стіни примарного палацу дали тріщину. Демонічний жар випалював астральний простір, змушуючи Лімб тремтіти. Злякавшись пекельного створіння, навіть місяць на якийсь час зник із небосхилу, зануривши атріум у суцільну темряву. 

— Задоволена? — перелякано вигукнула Леоніда. — Через тебе він звільнився! 

— Я ще й винна? — обурилася я, відступаючи від демона. — Це ваші безглузді удари розірвали павутину, яка його тримала! 

— Не треба було за ним ховатися! Дурне дівчисько! — відрізала вона й поринула в бій. 

— Не захотіла отримати по голові мармуровою брилею й відразу стала дурепою! — відповіла я. Та вона мене не почула, надто була зайнята чаклуванням. 

Звичайна відьма володіє стихією лише в одному її прояві. Якщо ви випадково подумаєте, що в цьому немає нічого особливого, то можу вас запевнити — це не так. Жив колись на світі один чародій, який умів керувати комахами. На перший погляд — дурниця якась, а не магія. Але він вже довгий час очолює таємну канцелярію Святого престолу. Мошва приносить старому кнуру Манару секрети зі всієї країни, і він вдало розпоряджається цими знаннями. Дар ніколи не буває дрібним чи несуттєвим. Рішення, як його використати, завжди залишається за тобою. 

Обдаровані відьми та чародії володіють двома, трьома або й чотирма проявами стихії в період свого розквіту. Мене вважали перспективною, адже крім полум’я я вміла використовувати світло ьа тепло. Стихією Фіфи була вода, проте вона завжди більше полюбляла її холодну та тверду форму — лід. 

Голова Святого престолу володіла набагато більшими силами. Хтось вважав, що всіма проявами своєї стихії, тому вона й вважалася верховною. Не знаю, чи це справді так. Ніколи не було можливості перевірити межі могутності Леоніди.

У будь-якому разі її сили було важко переоцінити. Дивлячись, як стара чародійка поспіхом промовляла закляття, створювала големів із мармурових колон палацу та вирощувала кам’яні ліани з підлоги, я, як ніколи раніше, раділа, що цього разу ми були на одній стороні. В цей момент було неважливо, погана ця жінка чи хороша. Я навіть не задумалася, чи можна їй довіряти. Вона щиро хотіла зупинити клятого демона, як і я. Коли справжнє зло стоїть на порозі, союзників не обирають. 

— Як ви збиралися його позбутися? — вигукнула я, з відкритим ротом споглядаючи дива, які вона творила в мене на очах. — У вас був якийсь план? Чи ви вічно збиралися тримати його тут і чекати, поки я принесу дзеркало? 

— Ніхто тебе чекати не збирався, — відповіла вона, зв’язуючи Шакса кам’яними зміями. — Дзеркало повинні були відібрати й принести мені, а далі — вже справа техніки. Я й гадки не маю, як ти сюди потрапила!

Здогадка, чому закляття перенесло мене в Лімб строю відьми, у мене була. Ще й яка! Але це було неважливо. Ось хто найняв вбивцю з ордену Воронячого Ока. А я думала, що це королева не пошкодувала на мене шалених грошей. Я відігнала нав’язливу думку вдарити підступну вирицю в спину й вигукнула: 

 —  Дзеркало в мене! Що з ним робити?

— Дзеркало — це ключ до дверей. Але пам’ятай: воно не вибирає, кого замикати. Якщо твоя воля похитнеться, воно може обернутися проти тебе. Якщо ти просто триматимеш його, воно буде лише шматком обсидіану. Використай ліве око богині, — прокричала вона, — Та спочатку, допоможи мені! Треба його затримати!

Роки брали своє. Закляття витягували з неї надто багато сили. З кожним наступним сигілом вона дедалі більше ставала схожою на засушену мумію.