Розділ 46. Вітраж долі

Розділ 46. Вітраж долі

— Ти нікуди не підеш! — вигукнула Белла, вхопивши сина за руку.

На мою думку, це було зайвим. Судячи з красномовного вигляду чарівника, хлопець міг піти хіба що на цвинтар чи до сірого дому. Рани затягнулися, Смерть відступила, поступившись місцем Життю, але сам факт, що він дихав, ще не робив його здоровим і тим паче здатним комусь допомагати. У кращому випадку Фредерік прийде до тями лише завтра ввечері — якщо добре харчуватиметься й виспиться. Та його бравурний порив мене неабияк потішив

Ми з Беллою перенесли чарівника з закривавленої підлоги на софу, та спокійно він лежав недовго. Щойно розплющив очі — одразу почав кудись бігти та когось ловити. Після кількох марних спроб вмовити його відпочити Фредерік нарешті заспокоївся. Здогадуюся, що без чар його матері не обійшлося. Є одне заклинання, яке допомагає, коли дитина плаче чи бешкетує без причини. Те, що воно спрацьовує й на дорослих чоловіках,великих за розміром, але не завжди за розумом, як Фредерік — стало для мене справжнім відкриттям. Мабуть, вся суть була саме в материнській силі, яка додавала особливу магію в слова.

Поборовши потуги свого напівпритомного сина до нових пригод, відьма махнула Луїзі рукою, і вони разом вирушили на пошуки провізії. Якщо хтось із мешканців публічного дому досі не мав честі зустріти сяючу доньку барона Ле’Гардіа, то тепер їх чекало велике здивування. Белла мала сталевий стрижень і вміла керувати людьми без зайвих зусиль. Їй не потрібні були регалії — відьма вже народилася з ними. У цьому, мабуть, і полягає особливість усіх вельмож: поки прості смертні шукають влади, вони переконані, що всі тузи вже у їхніх руках.

— Ти справді мене поцілувала, чи це лише примарилося? — тихо запитав він, коли ми залишилися наодинці.

— Принц поцілував сплячу красуню, повернувши її до життя, — іронічно всміхнулася я. — Це щоб ти не думав, ніби я не вмію цілуватися.

— Наче в дурній старій казці для малих дівчат, еге ж? — щиро всміхнувся він у відповідь. — Тільки я гадав, що принцом мав стати я в цій історії.

— Ага! — переможно вигукнула я. — Так і знала, що той дурний поцілунок був не просто так. Викладай, що побачив.

— Нічого конкретного, — зашарівся він. — Просто нахлинуло відчуття, що це може стати тобі у пригоді.

Я обурено пурхнула. Самовпевнений павич! Бач, його поцілунок мені ще й стане у пригоді! Яке нахабство! Хоча провидець мав рацію: без його магії я б не встояла в двобої з Джованною і точно не змогла б повернути його до життя. Хитрий відьмачина, нічого не скажеш. Ніби й допоміг, а водночас і себе врятував

— Годують тут погано, як я і думала, — пролунав голос відьми. — Та дещо знайшлося у власній коморі того виродка.

На невеликій дерев’яній таці в її руках височіла купа грубо порізаного в’яленого м’яса зі спеціями. Судячи з аромату, воно було не з дешевих. У мене аж слинка потекла від цієї смакоти, і я згадала, що макової роси не мала у роті ще від учора. Сама ж Белла завзято жувала один зі шматків, ковзаючи по кімнаті очима у пошуках чогось корисного.

Відьма почувалася в кабінеті Фо, наче вдома. Вона хазяйновито нишпорила в його столі — точніше, в тому, що лишилося після магічної битви, розглядала вміст шафок та нишпорила на поличках. Звідки вона дістала дивом уцілілу пляшку вина, для мене залишилося загадкою. Ще й не абияку, а справжнього “Кривавого лицаря”!

— Смак має бути неперевершеним, — задоволено мугикнула Белла, — Недарма ж за нього правлять десять золотих Бартоломієв

Зрізаючи корок і шукаючи бодай якийсь цілий посуд, відьма не забувала клясти на чому світ стоїть підступного чорнокнижника відбірною лайкою. Я хотіла було промовити своє “Я ж казала!”, але момент видався не надто доречним. До того ж, хоча не всі слова відьми можна було розібрати, радше здогадатися, і так було зрозуміло, що вона думає про Фокіона, окрім того, що він рідкісна паскуда

— Швидко ж він став виродком. А такі солодкі слова казав, так красиво золоті руки цілував, — вирішила я бодай якось виразити обґрунтований праведний гнів, нагадавши Беллі її ж власні слова: «Ніхто в цьому домі не хоче тобі зашкодити, Мардж».

Відьма скривила потворну гримасу і відмахнулася, бо й сама розуміла, наскільки сильно схибила. Я можу роками нагадувати їй про випадок, коли велика Арахна оступилася й дозволила комусь встромити ножа в спину, та це нічого не змінить. Ілсе в тюрмі, Алкі мертвий, а караючий меч корони досі висить над моїм чолом і ось-ось впаде. Інше для мене зараз було не важливим. До того ж, якби вона не віддала дзеркало саме Фокіону, я б не знайшла скарби небіжчиків і не дізналася нічого про демона. І саме тоді мені спала на думку одна ідея

— Белла, чому з усіх чаклунів у цьому клятому місті ти обрала саме Фо, щоб показати дзеркало? — замислилася я. — Він найрозумніший чи наймайстерніший? Чи просто більше тобі лестив?

— Та наче ні, — замислилася жінка, похитуючи надбиту фарфорову цукорницю з «Кривавим лицарем». Іншого цілого посуду в кабінеті не знайшлося, тож у хід пішло останнє, що могло вмістити вино. — Звичайний чорнокнижник, не кращий і не гірший за інших. Я ще кількох знаю, але…

— Так і знала, що є якесь «але»! — задоволено кивнула я, беручи шмат м’яса з таці.