Розділ 39. Чорне, чорне серце

Розділ 39. Чорне, чорне серце

Мовчазна дуель двох жінок закінчилася, але відлуння моторошної напруги ще висіло в повітрі, як запах мірри після служби в храмі. Хоча, ні, пахло в цій кімнаті зовсім по-іншому: суміш старих пергаментів, пилу, пташиного посліду та тютюну змушувала бажати відкрити вікно і впустити свіжий морський бриз. Заставлене потертими книгами приміщення було радше схоже на класичний кабінет клерка з ратуші, аніж на бордель. 

З однією різницею — з десяток птахів сиділи в сталевих клітках і мовчки дивилися на нас похмурими чорними очима. Це були не яскраві співочі м’якувіні, які так були до вподоби Фредеріку, а звичайні горобці, галки та сороки. Я б подумала, що це витвори мистецтва таксидермістів, якби не стійкий сморід посліду. Це стало стало доказом — птахи живі. Якщо в холі вітали легкі звабливі парфуми, то тут відчувалася справжня атмосфера закладу: суха, сувора, брудна.

— Отже, це не «Храм терпимості», кажете? — в’їдливо прошепотіла я, розглядаючи купу фоліантів на поличках, — Скоріше міський архів таємниць.

Жінка в камзолі кинула короткий, сповнений неприязні погляд, але вирішила мене проігнорувати. Вочевидь, відьма з сином тут були не вперше. Їх не здивувала погано освітлена кімната та важка атмосфера. Не очікуючи запрошення, Белла пихато зайняла єдиний стілець у кімнаті, а Фредерік вмостився на невелику, обтягнуту коричневою шкірою,  софу, яка сховалася між стелажами.

— Бізнес процвітає, Ванні? — без жодного виразу спитала відьма.

— Вашими молитвами, — тим самим тоном відповіла жінка, — Навіщо ти принесла цю річ у мій дім?

— А чому ні? Я попросила Фо оглянути артефакт і притримати його кілька днів, поки розбиралася з терміновими проблемами, — знизала плечима Арабелла, обдарувавши її гадючою посмішкою.

— Мабуть, однією з цих проблем була я, — подумала я, з цікавістю розглядаючи клітку з закляклим дрібни горобчиком.

Птах був відверто дивним. Ніколи не бачила, щоб горобці поводилися так спокійно. Він навіть не поворухнувся, коли я наблизилася впритул та легко провела пальцем по прутам його в’язниці. Дрібні чорні зіниці дивилися на мене з несамовитим проханням відкрити замок. Поглянувши в них, я почала тонути в темних глибинах жалю й, ніби загіпнотизована, потяглася до засову. Ще б мить, і я б це зробила, та вереск Белли повернув мене до реальності.

— У нас є договір, чи ти забула? — закричала відьма. — Ти допомагаєш мені, а я тобі. Щось змінилося?

— Зовсім з глузду з’їхала? — не витримала Ванні. — Тільки за те, що я бачила чорне дзеркало на власні очі, мене можуть місяць допитувати в казематах! Ти хоч розумієш, як ставиш під загрозу мою справу?

— Ти забуваєшся, Джованно! Я не одна з твоїх покірних шльондр, — різко відповіла Белла. — Згадай, чия магія допомогла тобі стати на ноги, і прийди до тями!

— Взагалі-то, моя, — озвався Фредерік, піднявши руку.

— Стулися, — одночасно нагримали на хлопця обидві жінки.

Чарівник втягнув голову в плечі, сховавшись від їхнього крику, ніби рак-самітник у свою мушлю. Обачливий хлопець. У випадках, коли дві жінки влаштовують сутичку, чоловікам краще не втручатися. Вирішити вони все одно нічого не зможуть, а по голові отримають від обох у тій чи іншій формі.

— Але я ж не чоловік. У цій грі я дока, — усміхнулася я й рішуче втрутилася. — Чи вдалося вам відкрити хоч якусь таємницю дзеркала?

— Кого ти привела до мене, Арабелла? — Ванні кинула на мене довгий, важкий погляд, і тіні навколо неї знову згустилися, наче живі. — Він чув колись про повагу?

— А ви чули колись вислів: «Чорне серце бажає знань?» — ніби між іншим промовила я. — Белла, коли я починаю звикати до думки «як низько ти впала», то кожного разу ти пробиваєш дно.  Це доля чи примха небес?

Від моїх слів обличчя жінок застигли, мов кам’яні маски. Очі Фредеріка округлилися від хвилювання, а за дверима хтось пурхнув від сміху. Той сміх був нечутний для вух, проте мій новий дар проникав крізь стіни.

— Працювати з чорнокнижниками…, — розвела я руками. — А що буде далі? З’ясується, що дзеркало на цвинтарі теж належало тобі?

Дозвольте на мить звернутися до теорії. Магія, подібно до світла, має свій спектр. Вчені мужі досі дискутують, чи варто ділити чародіїв на чорних і білих. В теоретичному аспекті, звичайно. Дехто сміється, згадуючи “кольорових” чародіїв, і жартує про зелену, жовту чи червону магію. Та коли почуєте таку нісенітницю, пам’ятайте: перед вами душа, що не торкнулася істинних знань.

Жовтою магією називають чари скарбників, які працюють у королівському банку. Їхній хист — це магія грошей. Червона — це, звісно, магія крові. А зелена… Як узагалі можна не чути про зелених відьом? Саме їхні походеньки подарували світові образи старих жінок із травами, зіллям, мітлами та жахливими чутками про немовлят.

Розділення на темну та світлу магію існує, але йдеться не про колір, а про намір. Дехто вважає, що чорна магія суто деструктивна, а біла, навпаки, лише відновлює та зцілює. Це — нісенітниці. Вогонь яскравий тому приклад: він може розігріти сніданок, зігріти дім узимку чи припекти рану. Або ж спалити місто вщент, перетворивши на тліючі вуглі все навкруги. Тож скажіть: чародій, який володіє вогнем — темний чи світли? Отож бо й воно.