Розділ 36. Фаза Селени

Розділ 36. Фаза Селени

– Чари другої особистості вишукані й могутні – я не заперечую. Проте з певними вміннями їх можна обійти, – міркувала я вголос, блукаючи темними вулицями Тельфера

Белла вирішила не відкладати повернення чорного дзеркала до ранку й вела нас заплутаними вулицями Пенефоріса до своїх друзів. Їхнє лігво містилося десь на околицях торговельних кварталів, тож шлях був неблизький.

Вулиці галасливого міста спорожніли й виглядали гнітючіше, ніж завжди. Чесні віряни були або в храмах на вечірній молитві, або зустрічали початок свята Розмарину та лавру вдома з родиною. Ні в що не віруючі грабіжники та контрабандисти вже розійшлися по своїх підпільних клубах, а представниці найдавнішої професії раніше закінчили робочу зміну через брак клієнтів. Залишилися лише ми – ті, хто не боїться темряви, бо знаємо, яка вона на смак.

Шлунок нарешті приємно обтяжувала їжа, і від цього настрій значно покращився. Ще б виспатися як слід – тоді я й гори змогла б зрушити з місця. У Пенефорісі не було гір, лише пагорби, на яких великою медузою розкинувся портовий мегаполіс, але відчуття було саме таким.

Піша прогулянка містом виявилася ще тією розвагою. Якщо пересуватися Пенефорісом виключно у зручній кареті, можна легко не помітити всіх складнощів дороги. Вузькі вулички то різко спускалися вниз, то змушували дертися вгору по крутих кам’яних сходах. По суті, на пласкій землі містилися лише портові райони, а все, що було вище, перетворювало наш шлях на постійну череду злетів і падінь.

- Сила мамбо й хунганів, послідовників Худжу, походить від лоа, тобто духів, – продовжив мою думку Фредерік. - Духам ніщо не заважає бачити тебе крізь морок: вони бачать суть, а не форму. Хоча форми в тебе нічогенькі – є на що подивитися.

Я пропустила його недоречний коментар повз вуха, вперто піднімаючись черговими сходами. Навіщо він це сказав? Чи то вино з сидром ударили в голову після пляшки ранкового джину?

- Фредерику, помовч, любий, – обірвала його Белла. – Чому ж тоді ронська ворожка не змогла розпізнати Марж? Вона ж теж працює з духами.

- Сила Актавшан, як і в Анатоля, має відьомське коріння, – припустила я. – Острівні відьми та чаклуни за своєю природою більше нагадують наших жреців старої віри. Їхня здатність бачити крізь ілюзію може трактуватися як уміння проникати в глибини людської душі, де приховані страхи й бажання. Для духів морок і метаморфози не становлять перешкоди, тоді як ми, чародії, дивимося лише на енергетичний та матеріальний план.

- Чого ти взагалі до неї припхалася і полізла в ті кляті катакомби? Жити набридло? Ти ж там зовсім не орієнтуєшся! Пощастило, що змогла змусити мертв’яків вивести на поверхню, – вигукнула Белла. 

– Еге ж, мені прямо таланить на всіляку нечисть останнім часом, - розпачливо пробурмотіла я собі під носа.

– До того ж я наказувала чекати мене, поки з’ясую, що до чого! - не замовкала розлючена Белла.

Почувши ці слова, ми з Фредеріком зупинилися посеред порожньої нічної вулиці, мов вкопані.

– У якому сенсі «чекати», мамо? – вичавив із себе молодий чаклун, - Я такого не пам’ятаю.

Я недовірливо поглянула на них обох. Це такий жарт чи інтриги павучихи? Невже я дарма вислуховувала примарну Фіфу та блукала катакомбами? Без сумніву, і розмова зі старою вчителькою, і подорож підземеллям виявилися надзвичайно продуктивними. Я опанувала дар Ілсе, дізналася багато нового про Алкі, упокоїла кістяного дракона й залатала своє поранене серце. Та все ж хотілося б почути – кому подякувати за такий корисний духовний досвід? Якщо дізнаюся, то обов’язково відправлю квіти цій людині. Червоні троянди в кошику з чорними стрічками, гадаю, підійдуть для такого випадку.

– Постривай, – прошепотів чаклун. – Після того, як ти пішла, приїхав Зігфрід влаштовувати перевірку, як і домовлялися. Коли клинок засвітився червоним, я трохи засіпався, і він підсунув мені ту пляшку джину, щоб полікувати нерви.

– Він споїв тебе, як семінариста на першому причасті, щоб потім спокійно відвезти мене до Актавшану, – глузливо відповіла я. – Навіщо йому це було потрібно?

- Зігфрид! Старий паскуда! – гнівно пурхнула відьма. 

- Хитрий лис! Щоб його лихо схопило! – дійшло до чаклуна, – Він грає одразу на кілька сторін.

- Отямся, - відрізала Белла, - Алхіміки ненавидять Святий престол і ніколи не будуть з ними співпрацювати.

- Якщо не Леоніда його підмовила відвести Мардж до ворожки, тоді це могла бути Корона! – парував її випад Фредерік, - В них достобіса грошей, а Зігфрид давно думав збільшити своє виробництво та вийти на експорт.

– А короні це навіщо? – розмірковувала я. – Якби його купила королева, то мене радше відвезли б прямо на ешафот, а не в ронські квартали.

– Може, підемо й запитаємо в нього? – войовниче вигукнув Фредерік.

– Марна справа, – похитала я головою. – Пройдисвіт, мабуть, уже забився в якусь щілину й носа не показує. Біла айстра влаштувала обшук у його домі, і Зігфрід збирався пожити в друзів. Легше вугра зловити голими руками, ніж знайти його в Пенефорісі.