Розділ 27. Тридцять шість карт чотирьох мастей

Розділ 27. Тридцять шість карт чотирьох мастей

– Заплющ очі, – промовила ронська жриця, оксамитовим голосом, – Уяви, що ти знаходишся в спокійному місці, де ніхто не може тобі зашкодити

Я смикнулася від неприємного протягу, який пройшовся по моєму попереку, розплющила одне око і іронічно поглянула на Актавшан.

– Добре тобі казати. Це не твоя дупа зараз сидить в багнюці.

– Не відволікайся, – шикнула вона, – Сам намалював магічне коло на проході. Нічого тепер скаржитися.

– Справді, я якось не думала, що прийдеться самій тут сидіти. Збиралася Актавшан посадити в центр, щоб магічні символи зупинили мене, якщо я заберу в жриці багато сил, – подумала я, але вирішила не здаватися, – Навіщо очі заплющувати? Тут і так темно, як в домовині.

– Ми точно там опинимося, якщо ти не стулиш свій писок, і не будеш робити те, що я кажу, – нагримала на мене жриця, і вже спокійним голосом продовжила, – Уяви, що всередині тебе горить вогонь, який ніхто не може загасити. Це твоя Іскра. Вона знає шлях. Вона не питає дозволу. Вона просто є.

Концентруючись на диханні, я спробувала зосередитися. Краплі води, які падали звідкись згори, ритмічно барабанили по підлозі. Їх шум розрізав тишу підземелля і неабияк заважав.

– Звідки взятися вогню у вологій темряві катакомб? Ні, так не годиться, – вирішила я, – Подайте ліхтар, будь ласка. З ним мені буде простіше.

– Навіщо? – здивувалася жриця, – Ми зараз пробуємо достукатися до твоєї внутрішньої іскри. Ти шукаєш себе так, ніби ти загублена річ у запиленій кімнаті. Але істина в тому, що ти — не об’єкт. Ти — процес, вічне мерехтіння між темрявою та світлом. Ліхтар тобі нідочого.

– Він потрібен для правдоподібності, – серйозно відповіла, простягнувши руку, – Мені так легше налаштувати на потрібний лад.

– Тримай, невгамовний, – здалася вона, та поставила переді мною бляклу маслянку.

У мить, коли рука жриці перетнула контур магічного кола, руни, які я намалювала на вологій землі, спалахнули золотом.

– Принаймні, захист працює, – відзначила я, дивлячись, як повільно згасає пентаграма, і тут до мене дійшло, – Ти це бачила?

– Що саме? – не зрозуміла Актавшан.

– Коло зреагувало на магію, коли ви ставили ліхтар, – промовила я, вказавши на символи.

– Справді? Не звернула уваги, – здивувалася вона, – Як ти це помітив?

– Сам не знаю. Просто руни спалахнули і все, – знизала я плечима, а сама подумала, – Може це і є ключ?

– Актавшан, ви не могли б підійти ближче і сісти поруч? – запитала я.

– Можу. А нащо? – не зрозуміла вона.

– Хочу спровокувати резонанс, – пояснила я, – В тебе є активні сили, крім виклику духів?

– Як ти гадаєш, я би брала з собою ножиці, якби могла захиститися магією? – в’їдливо спитала вона, – Краще, розкажи що надумав.

– Ти розповідала, що емпати, як камертони – реагують на прояви вищої сили, але я бачу відголоски чужої магії тільки тоді, коли вона активна, – почала я, – Спочатку твоя хустинка почала мерехтіти. Гадаю, це через те, що морок постійно діє. Потім, засвітилася пентаграма, відредагувавши на вторгнення. Поки магія в спокої, вона залишається для мене невидимою. Отже, чимось потрібно її сколихнути.

– Сколихнути? – задумалася вона, – Давай–но поглянемо, що корисного в мене може бути в сумці.

Жінка акуратно відкрила шкіряні застібки та почала викладати свої речі. На мою думку, нічого цікавого там не було: доволі великий гаманець з грошима, невеликий пожовклий від часу записник, купа дріб’язкових амулетів, від яких і не пахло магією, кисет з тютюном та кістяню люлькою, і стара колода гральних карт.

 – Не густо, – цокнула я язиком, – А карти навіщо? Щоб було чим зайняти руки, поки ми сидимо під землею?

– Це циганський оракул, дурбецало, – гримнула вона, – Довго знаходитися в катакомбах я не збиралася. Інакше б захопила чогось поїсти. 

– А схожі на звичайні гральні карти, – здивувалася я, – Ось, і малюнок на обкладинці такий–самий, як був в мого батька. Вони з друзями любили в дурня перекинутися у вільний час.

– Сам ти дурень! – обурилася ворожка, – Так, це виглядає як звичайна гральна колода, але вона призначена для ігор, в для ворожіння.

– І це працює? – засумнівалася я, – Таро, я ще розумію, з її глибоким символізмом та історією. А ці що можуть?

– Все, – відрізала жінка, – Не дивлячись, що на відміну від Таро, вони не мають яскравих картинок – це дуже дієвий метод зазирнути у майбутнє.

– А в минуле? – поцікавилася я.

– Не гірші за інші методи. До чого ти ведеш?

– Виправите, якщо помиляюся, – одразу попередила я, – Наскільки я пам’ятаю, то карти ворожок та віщунок набувають силу з досвідом. Чим старіша колода, тим більше вона бачила в житті, тому її розклади точніші. Правильно?