Розділ 13 Блиск сліз та діамантів

Розділ 13 Блиск сліз та діамантів

Туман тихо осідав по моїм щокам, перетворюючись на сльози. Біла димка навкруги хазяйки цвинтаря почорніла. Ще мить, і вона зникне, навічно залишивши мене без відповідей та забравши можливість з’ясувати правду.

— Стійте! – відчайдушно закричала я, — Нам не потрібна ніяка сила! Ми прийшли за правдою!

— Знання, це теж сила, – знизала вона плечима. Її образ повільно розповзався темними акварельними плямами по білому полотну туману.

— Ми вже бачилися, — прошепотіла Белла, дивлячись на неї, — Я знаю вашу історію. Здається, пані це зацікавило, бо її контури знову стали чіткими.

— Колись ви були нареченою, що чекала коханого з довго плавання. Але замість весілля — похорон порожньої труни. З того дня ви не покинули кладовище. Люди кажуть, що ваша душа не змогла піти, бо серце залишилось тут, в місті мертвих, між статуями, надгробками і пелюстками троянд. Ви не страшна, хоч і приховуєте своє обличчя. Я знаю — ви співчутлива. Ви несете пам’ять про тих, кого забрав час.

— Арабелла Ле’Гардіа. Звичайно, я тебе пам’ятаю, — прошепотів дух, — Я всіх вас пам’ятаю. Ти також втратила свого моряка та просила забрати біль. Я не допомогла тобі.

— І за це я вам дуже вдячна, — кивнула Відьма. 

Я високого підняла бров, пильно поглянувши на відьму. Дивно, що дух відмовився допомогти відьмі. Чи платня виявилася зависокою для Арабелли?

— Чому ти знову до мене прийшла? Двічі я не пропоную, — прошелестіла хазяйка.

— Вона така ж, як і ми, — кивнула в мою сторону Белла, — Наречена, яку з коханим розлучила Смерть. Іронія долі: ми стали вдовами, хоча не встигли дати шлюбні обітниці. 

Я не могла побачити крізь вуаль, та була впевнена — пані в чорному сумно посміхнулася.

— Що я можу зробити для вас? — зацікавився дух нареченої, — Якщо хазяїн вже запропонував угоду, то вам залишається її виконати — іншого шляху немає. Відьма чи чаклун, що ступає сюди, мусить принести не лише жертву, а й правду свого серця. Я не можу просити чогось іншого. Це не за правилами.

— Він не просив ніякої правди серця, — заперечила я, — Лише повернути викрадені зі склепів прикраси.

— Чому він вирішив, що вони мені потрібні? — з гіркотою в голосі промовила вона, — Колись давно він був зовсім інший. Домовитися з хазяїном кладовища означало прийняти вагу ночі. Його не цікавила мішура. Тут кожна могила — сторінка книги, написаної кров’ю і тишею. Головне, це пам’ять, а не безглузді брязкальця. 

— Гадаю, для нього це стало справою честі. Один з обікрадених склепів був ваш, — нагадала Белла.

Хвилину чи дві, пані в чорному мовчки колихала букет, ніби мале дитя. Зашурхотівши подолом довгої сукні, вона почала кружляти, вальсуючи в танці під мовчазний акомпанемент туману. Партером їй слугував букет з чорних троянд. Чорна вуаль розвивалася кажанячим крилом і я зловила себе не думці, що боюся побачити обличчя, що ховається під нею. І ось тепер, я його почула! Шепіт. Пронизливий шепіт, який линув крізь туман сотнями голосів. Замість слів він осідав краплями вечірнього туману на її вуалі та чорних пелюстках.

— Мої мешканці не мовчазні. Вони шепочуть у темряві, і їхні голоси — мої крила, — ніби прочитавши думки, сказала хазяйка цвинтаря.

Ми здивовано переглянулися з Беллою, але вирішили почекати. Як і її мертвий брат, чорна пані беззвучно спілкувалася з кимось невидимим. Перемовини були напружені, це відчувалося в повітрі. Крізь тишу краєм вуха можна було вихопити окремі слова, які не складалися в речення. 

— Я згодна вас вислухати, — нарешті зробила вона висновок, — Але попереджаю, відьми —  угода зі мною, це не дарунок, а вузол, що тягне душу вниз. Брами Смерті відчиняються лише тим, хто знає ціну темряви.

Обережно поглянувши на Беллу, я пригадала її вимогу спочатку думати, а потім відкривати рота.

— Для вас не секрет, хто я насправді, — обережно почала я свою розповідь, — І мабуть, цікаво — чому мій вигляд, дещо відрізняється від сутності? 

— Мої мертві очі бачать крізь кістки й камінь, крізь закляття й обман, — спокійно відповіла вона, — Навіщо відьмі одягати личину, знає лише сама відьма.

— Мені соромно приходити до вас в такому вигляді, та іншого вибору не існує, — продовжила я, — Мене кинули за грати, звинувативши у вбивстві коханого.

— Хто це зробив? – прохолодно спитав дух.

— Його матір, — відрізала я.

— Любов матері приймає різні форми, — похитала головою пані в чорному, крадькома кивши погляд на Беллу, — Сама я не встигла нею стати, поки була живою, та після смерті бачила багато матерів. Вони несли мені свої сльози.

— Я не винна! — не витримала я, — Мене підло отруїли, обманули і підставили! Я хочу очистити своє ім’я та знайти вбивцю мого чоловіка!

Туман навкруги неї став густішим. Хазяйка стояла в кількох кроках від мене, і вже вмить була так близько, що я відчула тонкий аромат троянд змішаний з землянистим запахом тліну. Дух наблизився до мене майже впритул і прошепотів: