Розділ 8. На поклик мертвих

Розділ 8. На поклик мертвих

Свічки загадково блимали. Над запаленим на вугіллі заморським фіміамом вітали ароматні пари, складаючись в загадкові символи, а коштовні кристали на вівтарі містично виблискували. Атмосферу наповнювали флюїди магії та чаклунства. Здавалося, ти можеш протягнути руку і торкнулися дива. 

Приблизно такими епітетами барди, поети та письменники, зазвичай, описують магічні ритуали за умовах, що вони ніколи їх не бачили на власні очі. Чаклунство - не дешева справа. Замість вишуканих підсвічників з черепами та трояндами використовували практичні металеві підставки, щоб вогонь та гарячий віск не зіпсували дорогу річ. Ритуальні жертви? Відведи богиня, ми не такі.

Пентаграми, гліфи та руни малювали шматочком крейди, чи вугіллям. Звичайною крейдою, а не освяченою якимось особливим чином на повню. Головне, щоб було видно малюнок. Пахощі обирали найдешевшої якості, бо їх ніколи не напасешся. Без плісняві, не сильно тхнуть, та й добре. Ритуальна музика? Звуки тимпану, кимвали чи цимбали? Це зайве і лише відволікатиме.

Вівтарні скатертини з грубих матеріалів часто-густо були пропалені впавшими свічками, розпеченим вугіллям, та заплямовані різнокольоровим воском. Хто в здоровому глузді буде обирати шовк, парчу чи оксамит для такої роботи? Ще й робити на ньому вишивку з зірок чи символів золотими нитками? Про ритуальний одяг взагалі промовчу. Невігластво та марнотратство. Будь який одяг автоматично стає ритуальним, якщо ти в ньому проводиш ритуал.

Кристали теж брали дешеві: не оброблені самородки чи галтовку. Головне, щоб були насиченого кольору, без зайвих вкраплень та сколів. Гримуари та книги заклинань ніхто постійно з собою не носив. Вони призначені для зберігання знань, а не для повсякденного використання. Якщо будеш тягати їх з собою, то чорнила з малюнками вицвітуть, а сторінки пожовкнуть. Довгі заклинання та обряди на пам’ять ніхто не вчив. Маленький клаптик паперу з нашкрябаним описом ритуалу та рунами до нього був ефективнішим за найкращу пам’ять. Замість кришталевих куль використовували склянки з водою. Ось тут дешевизна обґрунтована. Зайві вензеля чи грані сосуду могли викривити гру тіней та світла, що формують картини майбутнього.

Так, свічки могли раптово спалахувати та плюватися іскрами, що завжди радувало недосвідчених глядачів та виконавців. Це нормально, і залежить від якості воску та гніту. Робота така у свічок – горіти. Вони роблять її, як можуть. Як і всі ми.

Судячи з того, що я побачила на вівтарі цих двох алхіміків – я помилялася. Вони не були новачками в нашій справі. Все було просто та практично, без зайвої мішури чи надмірного декору, що не схоже на їх братію.

- Ми навчилися використовувати небесні явища, щоб наповнити символи їх магією, - розпинався Теареус, - Для вас, справжніх магів, основним джерелом сили є ви самі. Чарівники та відьми вже мають вроджену іскру, яка підсилюється від зовнішніх джерел. Енергія для вас така ж їжа, як м’ясо чи яблука. Ви маєте свідомість, тож можете скеровувати силу, але в багатьох речей в світі свідомість відсутня. Кристали, трави та метали також мають магічну іскру, проте не можуть нею розпоряджатися самостійно. Отже, наша справа - їх до цього підштовхнути.

- Невеликий практичний приклад, - перебив товариша Зігфрід, - Ви знаєте, що це?

Алхімік підняв вгору маленький камінець. Ми з чарівниками розгублено поглянули один на одного без жодної уяви що за предмет нам демонструють. Чорний камінь з металевим блиском міг бути чим завгодно: шматочком вугілля, полірованим моріоном чи морською галькою. Теареус пирхнув від сміху в сиву бороду, забрав в товариша камінь і приклав його до дистиляційного кубу. Чорний камінець прилип до стінки металевого аламбіку, відмовляючись падати вниз, як належить всім предматам, що мають вагу.

- Це магніт, - зрозумів Фредерік, - Моряки використовують магнітні голки для навігації. Вони пристають до всього металевого.

- Абсолютно вірно, юначе, - кивнув Зігфрід, - Пристрій з магнітом дозволяє визначати напрямок, коли зірок або сонця не видно з-за хмар.

- Петрус Перегрінус Де Марікур написав трактат "Послання про магніт", який став першою систематичною роботою, що описує властивості магнітів. Він чітко сформулював поняття магнітних полюсів, закони притягання та відштовхування, а також описав експерименти з ламання магніту на частини, кожна з яких зберігає два полюси, - пафосно продовжив Теареус, піднявши палець догори.

- Знайшовши на них полюси, він відкрив те, що пізніше отримало назву силових ліній, - перебив його нудну промову Зігфрід.

- Якщо є предмети, які реагують на магнітні силові лінії, то можуть існувати інші предмети, що реагують на магічні, - зрозуміла я.

- В яблучко! – кивнув Теареус, - Зігі, яка у нас сьогодні зібралась чудова публіка. Навіть лекцію закінчувати не хочеться.

- Не звертайте увагу на цього буркотливого стариганя. Він не замовкає навіть коли спить. Повірте мені, я живу з цим базікало вже третій місяць. Хоч корок у вуха вставляй, - розсміявся Зігі, - Одного разу, я прокинувся вночі через те, що він сперечався з привидом Олександра Некама, обговорюючи його трактат «Про природу речей». Ви тільки уявіть! З самим Некамом!

- Досить теорії! Нам не дисертацію треба захищати, а себе, - не витримала Белла.