Розділ 3. Мистецтво виживати

Розділ 3. Мистецтво виживати

Сонце пробивалося крізь легкі фіранки, сплітаючись дивакуватими символами на стінах моєї спальні. За вікном били дзвони королівської башти. Сьогодні мав бути важливий день, але м’яка пухова подушка ніяк не хотіла мене відпускати.

- Прокидайся, сонько, - прошепотів на вухо до болю знайомий глибокий, з ледь помітним хрипом голос, і я відчула теплі губи на своїй щоці.

В нього завжди з’являвся цей прихований хрип, коли він нервував. Обряд знайомства сімей вкрай важливий для кожної пари. В королівському палаці ніде буде яблуку впасти, збереться вся верхівка знаті. Не здивуюся, що Адель зі свитою яснооких жриць також осяє присутністю цей захід. Моєї справжньої сім’ї там, звичайно, не буде. Не вийшли кольором крові. Буде матінка з сестрами, і це вже щось.

- Вже пора, Алкі? – пробурмотіла я, не відкриваючи очей.

- Так, моя руда голубка, вже пора. Якщо ми запізнимося, мама цьому не зрадіє.

- Твоя мати зраділа би лише одному - якщо б я зникла з цього світу. В такому випадку здійсниться її потаємна мрія, щоб ти одружився на блідій молі зі шляхетного роду, - посміхнулася я, відкриваючи очі.

- Не неси дурниць, Маді. Мама зі всіма така. Навіть з Вілом, хоча він її рідний син.

- Бідний Віл. Минулого тижня, коли мене запросили на чай до замку, я випадково почула, як твоя мати називала його при слугах запасним сином, - покривила я вустами, - Він хоч і легковажний дурник, але такого ставлення не заслуговує.

- Ось бачиш, в цьому ти не особлива, - відмахнувся він, - Не хвилюйся, це в неї така захисна маска. Ти ще побачиш - після весілля ви станете кращими подругами.

- Це я не особлива? – зобразила я глибоке обурення, закусивши нижню губу.

Він присів на одне коліно, зім’явши білу постіль, і наблизився до мене в притул. Шалений запах гарячої шкіри, заморського мускусу та рожевого перцю змішався з тонким ароматом білих півоній, змушуючи моє тіло затремтіти. Я обожнювала його запах зранку. Свіжа, випрана біла сорочка і рожевий перець зводили мене з розуму. Вдихаючи цей аромат, я повільно поцілувала його, подумавши, що ранок може стати ще кращим, якщо… Проте, не час для пустощів, треба зібратися.

- Покоївка вже приготувала тобі ванну. Не змушуй стару Соломе чекати, - посміхнувся він.

- Так, так, звісно, - пробелькотіла я, витягуючи себе з ліжка.

Він залишив мене на самоті, намить кинувши останній погляд крізь шпарину в дверях. Його запах пропав разом з ним, розчинившись в безмежному морі півоній, які прикрашали мою кімнату. Саме таким я і запам’ятала Алкі – усміхненим, чарівним чорнявим хлопцем, закоханим в мене без тями. Коли ти бачиш людину востаннє, то ніколи цього не відчуваєш. Я вже не пам’ятала які на смак його вуста, чи блиск очей, коли він був чимось захоплений. На згадку мені залишився лише його запах.

Я гучно чхнула, клянучи настирливий сморід півоній. Завжди більше полюбляла троянди. За етикетом палацу, кожному зі знаті був відведений певний від квітів за значенням в ієрархії. Наприклад, покоївка могла прикрасити свою похмуру кімнатку тільки польовими ромашками, маками чи бузком, натомість баронесам чи герцогиням вже давали право обирати витончені лілії, альстромерії, еустоми чи хризантеми. Святим дівам та жрицям богині ставили вазони з традиційними білими айстрами чи  гвоздиками, а такий приблуді, як мені, дісталися півонії. Звичайно, від сезону до сезону цей список змінювався. Бо інакше де ви візьмете нарциси для молодих придворних панянок восени?

І тільки королева мала право обирати троянди для оздоблення своїх покоїв та заходів. Королева квітів лише для королівських осіб, і на цьому крапка. Нічого, коли я займу її місце, то в мене будуть цілі сади троянд всіх кольорів та сортів, які тільки зможуть дістати мої піддані. І я ніколи не буду забороняти слугам їх зрізати для себе. Хай радують їм серце, як і мені.

Пінна вода з пелюстками лаванди стікала по натертій черленою глиною шкірі. Пахуча багнюка змушувала тіло сяяти від білизни і цінилася у вищих колах суспільства. Якщо б хтось мені тоді сказав, що в майбутньому я буду приречена керувати її поставками в столицю, то я б розсміялася. Може б ще й плюнула в цього недоумка, щоб знав що меле.

- Сніданок вже поданий, пані. Ваша улюблена страва - ягнятина під кисло-солодким винним соусом Емілія-Романья з гарніром.

- Ти мене балуєш, Соломе, - посміхнулася я, розчісуючи волосся, - Такими темпами я не влізу в сукню.

- Вам знадобиться багато сил в такий важливий день, - сказала вона, допомагаючи привести до ладу мої довгі коси.

- Сил в мене вдосталь. Поїм на прийомі, а зараз треба виглядати ідеально.

- Вибачте, що дозволяю собі зайве, але худоба вже не в моді, пані. Хоча б чаю попийте, - обережно додала вона.

- Я не питала твоєї думки, - сказала я відбираючи в неї гребінь, - Краще подай сукню, та допоможи мені вдягнутися.

- Вибачте за мої слова, пані. Зараз все принесу, - потупила погляд служниця.

- Звісно, що принесеш, могла би і мовчки піти. Тебе сюди прислала королева лише заради двох причин – шпигувати за мною та приносити речі, - подумала я, проводивши поглядом пристаркувату Соломе.