Передмова. Пролог

Передмова

"Гіркота кохання 2"

Автор – Рина Мир

Обкладинка – Вікторія Задорська

Друга частина із циклу "Моє кохання" книга "Гіркота кохання 2".

Любі мої та дорогі читачі!

Дуже приємно, що ви продовжуєте разом зі мною шлях Аріни та Адріана!

Обіцяю Happy end!!! Він буде обовязково, але для цього героям необхідно подолати важкий життєвий шлях від заперечення до усвідомлення, що їм одне без одного не жити!!!

Книга буде більше емоційною, напруженою та драматичнішою, ніж перша, але не менш цікавою та романтичною:))) 

Я буду дуже рада та щиро вдячна всім за зірочки, коментарі та підпис на мою сторінку:))) Мені дуже цікава ваша думка, тому діліться своїми враженнями та емоціями;) Відгуками ви допомагаєте книзі стати кращою;)

З любов’ю ваша Рина Мир;)) ❤️❤️❤️

Пролог

«Любов не залежить від нашої волі,

приходить без нашої заслуги,

щезає без нашої вини».

Іван Франко

***

Через рік…

Аріна

Я хотіла забути коханого, але не можу цього зробити. А як його забути? Я носила під серцем його дитину… хоч і не довго. Важко без нього, боляче його кожен день не бачити, не обіймати, не цілувати.

Зібравши всю свою сміливість у кулак, я набрала його номер та натиснула кнопку виклику.

Гудок… Другий… Третій…

Хлопець не підіймає трубки.

Четвертий… П’ятий…

Невже він спеціальне не бере слухавку?

Шостий... Сьомий…

Я вже хотіла відключитися.

Восьмий…

Відводжу від вуха телефон і почула в цей час до болю знайомий і рідний голос.

– Алло, – сказав Адріан, а в мене серце в п’ятки пішло.

– Привіт, – лагідно привіталась із ним.

– Привіт, – відповів мій ніжний улюблений голос коханого хлопця.

Вік би його слухала.

– Це Аріна. Пам’ятаєш таку? – запитала.

Відповіді довго не було. Мабуть, щось обдумував чи згадував. А може вже й трубку поклав, а я, ще чуючи відгук його голосу, цього й не помітила.

– Так. Пам’ятаю, – відповів нарешті.

Та що мені на це відповісти? Я не знаю. Тому теж мовчу декілька секунд.

– Нам треба поговорити, – промовила, нарешті зібравшись із думками.

– Нам немає про що говорити, – відповів. – Ми ніколи не будемо разом, – грубо сказав, а я ніби відчула ляпасу на щоці. – Ти мені зрадила. Забудь мене, – і поклав трубку.

Чому це сталось зі мною? За що? Я ж його кохала, ми разом були щасливі. Він, кинувши ті грубі слова, просто встромив мені гостре лезо в серце. Я не плачу, але сльози потоком ллються. Не відчула, коли просто скотившись по дереву, сіла на траву. Я не відчуваю нічого, окрім гострого болю в серці. Не почула, як подруги до мене підбігли. Щось питають, та я їх не чую. Очі застилають сльози. Сльози болю, мук і страждань….

***