11.

Минуло два тижні.

– Як тобі наш пікнік? - запитав Андрій у Рити. Вони разом вибралися за місто, щоб побути на одинці з природою. Ну й звісно одне з одним. Для цього Андрій замовив невелику альтанку в одному з відпочинкових комплексів.
– Чудово, я вже дуже давно не була на природі. Це просто кайф відчувати подих свіжого повітря. На природі я ніби отримую ту свободу, якої мені так не вистачає у місті.
– Так, згоден, тут відчувається якийсь особливий запах свободи.
Рита подивилася на Андрія й почала вивчати його. Він був красенем це стовідсотково. 
Його повні губи привабливо рухалися під час розмови. Риті навіть захотілося торкнутися їх, але вона не наважувалася. 
– Рито, чому ти так уважно дивишся на мене? Щось не так? - поцікавився Андрій.
– Все гаразд, вибач, — Риті стало соромно, що Андрій застав її за таємним спогляданням.
– Чому ти постійно просиш вибачення? 
– Навіть не знаю, це просто звичка.
– Отже, позбудься її скоріше. Це непотрібна й дурна звичка, — наголосив Андрій.
– Спробую. До речі як у тебе з батьком? Ви досі на ножах? - поцікавилася Рита.
– Думаю ми вже ніколи не спілкуватимемося, як раніше. Й справа навіть не у Віталіні, — Андрій гірко всміхнувся.
– А і чому, якщо не секрет?
– В мені, в нас...  Рито, я дуже змінився останнім часом. Тому мені зараз неабияк важко, — зітхнув Андрій й подивився кудись за горизонт.
– Ми всі змінилися, Андрію. Але Степан Васильович любить тебе й колись ти його зрозумієш. Коли сам станеш батьком, — Рита поклала свою тендітну долоню на стиснутий кулак Андрія.
– Можливо й так. Якщо тільки не стану кращим батьком ніж він.
– Андрію, ходімо прогуляємося. Погода нині хороша, не весь же час в альтанці сидіти, — запропонувала Рита.
– Ти маєш рацію. Краще ходімо подивимося на озеро, яке розташоване тут неподалік. Звідти можна побачити чудовий краєвид. 
Рита кивнула й разом молоді люди відправилися до великого озера. 
Через декілька хвилин Риті відкрилася прекрасна картина. Озеро серед зарослів очерету та диких квітів. Прозоре й глибоке. 
Рита стояла й дивилася на озеро з якимось натхненням. Вона обожнювала природу. Її серце кожного разу билося сильніше коли вона бачила захопливий краєвид.
– Мені тут так спокійно, — тихо промовила дівчина.
– Мені також. Як то кажуть нехай весь світ почекає, — Андрій став позаду Рити.
– Я наче чую мову природи...
– І що вона тобі нашіптує? - спитав Андрій над самим вухом Рити.
– Що можливо я помиляюся даючи шанс нашим відносинам, але воно того варте, — відповіла Рита й не помітила, що сказала це в слух.
– Здається я чую теж саме, — Андрій повернув Риту до себе й подивився їй в очі. Тильною стороною долоні він погладив щоку дівчини. Рита закрила очі й здригнулася, коли відчула його теплі долоні у себе на обличчі. Андрій притягнув її ближче й ледь торкнувся її губ своїми. Потім ніжно поцілував. Не так, як минулого разу. Тепер у його діях була обережність. Рита нутром відчула, що Андрій намагався показати їй усю свою ніжність.
Коли Рита відкрила очі, то побачила, що Андрій продовжує дивитися на неї. Він взяв її руки у свої й поцілував. Потім сказав:
– Не знаю чому та мені добре  та спокійно поряд з тобою Рито.
– Мені теж дуже добре з тобою Андрію й здається я тебе люблю, — сказала Рита. Так вона наважилася це зробити першою. Але це була правда. Вона й справді його любила, всім серцем. Якщо вона йому не байдужа, то почує позитивну відповідь. Але Андрій взагалі не квапився їй щось відповісти. Він широко відкрив очі й не міг, або не хотів розуміти, що Рита сказала.
– Андрію, пробач. Я не повинна була...
– Рито все гаразд. Ти мені теж подобаєшся. Можливо я не вмію говорити красиві фрази, але я радий, що зустрів тебе, — Андрій обійняв Риту й пригорнув до себе.
– Я знаю, що ти ще повністю не забув Віту, але вірю що ти мене полюбиш. Я готова почекати, — сказала Рита.
– Ти занадто добра до мене. Та Віталіна мені не потрібна, повір.
– Андрію, я завжди тобі віритиму. І завжди підтримаю. 
Андрій нічого не відповів і Рита подумала, що воно на краще. Зараз вони вже все одне одному сказали. 
Більше вони не розмовляли, а просто обійнявшись сиділи біля озера до пізнього вечора.
 

****
   Додому Рита з Андрієм повернулися пізно. Дівчина сама не очікувала, що їх маленька поїздка затягнеться так на довго. Рита була у піднесеному настрої й одразу ж пішла на кухню, щоб поділитися з Галиною Тимофіївною радістю. Але на кухні нікого не було. Рита вирішила приготувати собі гаряче какао.
– Ну що тепер ти задоволена? Отримала від нього все що хотіла?- до кухні увійшла розлючена Віталіна.
– І тобі добрий вечір, Віталіно. Що саме ти маєш на увазі?
– Ти ж чудово знаєш про що я. Не пам'ятаєш нашу останню розмову? Я ж просила тебе відчепитися від Андрія. Але ти мене не послухала.
– Віталіно, ти заміжня жінка, невже тобі не соромно так себе поводити? - запитала Рита.
– Послухай, дівчинко, ти забагато на себе береш. Навіть не пробуй зв'язуватися зі мною, — Віталіна пригрозила пальцем.
– Віталіно, я більше тебе не боюся. Годі ти весь час мене тероризуєш. Я завжди мала робити, як тобі хотілося, але світ крутиться не тільки навколо тебе.
– Рито, думай з ким розмовляєш. Я  можу зробити так, що ти завтра вилетиш із цього будинку. 
– Це твоє право, Віталіно. Але воно нічого не змінить. 
– Попереджаю тебе в останнє, дай Андрієві спокій. Він все одно тебе не кохає. І всі ці його залицяння звичайний фарс.
– Помиляєшся, Віталіно. Зараз я в цьому впевнена, — твердо відповіла Рита.
– А ти ніколи не думала, що йому просто тебе шкода. Бідна, нещасна, каліка та ще й сирота. Це ж потрібно мати совість, щоб таку образити, — Віталіна скривила обличчя у сумній гримасі.
Риті раптом стало жахливо неприємно. Віталіна потрапила в ціль. Згадка про кульгаву ногу наче ножем врізалася у серце. Віталіна мала рацію такі люди окрім жалю ні на що не заслуговують. Рита гордо підняла голову й просто посміхнулася у відповідь.
– Думаю ти мене зрозуміла, — продовжила Віталіна, – Знай своє місце, сестричко.