Розділ 24

Ніна

Щось у мені клацнуло, в душі все тричі перевернулося, а за спиною наче крила розправилися, коли Род виліз із цієї ями.

Я й раніше знала, що він неймовірний, кращий із найкращих, але цей його вчинок посилив усі мої бажання та розуміння, що мені потрібно бути з ним, що я хочу… дуже хочу бути з ним. Цілком і повністю.

Мабуть, я ще не скоро стану на всі сто нормальною, повноцінною та впевненою у собі жінкою, але я хочу зробити перший крок назустріч своєму щастю вже зараз. Хочу відчути всю повноту задоволення чи принаймні спробувати. Бо хто знає, що нас чекає попереду, десь там усе ще лютує Герман, який мріє нас знищити. Якщо так станеться, що він нас знайде, перш ніж мене не стане… я хочу встигнути відчути любов Рода і серцем, і тілом. Його почуття надають мені сили та впевненості. Звісно, я вірю в краще, але поки що залишається це кляте «але»…

— Ми не скажемо Федору Юхимовичу, що випустили вовчицю на волю, — нарешті вимовляє Род. Перші п'ять хвилин після наших нестандартних заручин ми йшли мовчки. Перетравлювали подію, міцно тримаючись за руки. Адже він теж до біса схвильований. На якусь мить, після моїх слів, мені спочатку здалося, що Род знепритомніє. Отже мені теж вдалося його вразити. Знову.

— Я тебе нізащо не видам. …У тебе добре серце, Роде, — мені подобається говорити йому компліменти. Він тоді так мило і навіть трохи зніяковіло усміхається.

— Ну-у-у… це я з тобою такий солоденький лапочка, просто з тобою у мене інакше не виходить. А взагалі-то у мене нестерпний характер, я скрупульозний і занудний, як усі програмісти. …Ніно, ти справді цього хочеш? — Перестає посміхатися, дивиться серйозно, проникливо, вимагаючи поглядом чесної відповіді.

Ідемо не поспішаючи, «дихаємо лісом», хоч подумки вже давно в нашій хатині, готуємося зайнятися коханням. У нас все нестандартне, навіть прелюдія, бо вона почалася ще вчора, з поцілунків, дотиків, поглядів та зітхань.

— Це ж будуть твої руки та губи. Я довіряю себе тобі. Як і в усьому.

— М-м-м… є одна маленька проблема і краще сказати про це зараз. Я не маю з собою презервативів. Не думав, що вони знадобляться так скоро, — мені подобається, що він каже прямо, іноді вплітаючи легку іронію, щоб я не так сильно бентежилася і усміхалася замість того, щоб згоряти від сором’язливості.

— Ну то й що. Як на мене це не проблема, — я сама собі дивуюся, що вже казати про Рода. У відповідь на мої слова він вражено скидає брови і дивиться так, ніби вперше бачить.

— Тобто ти не проти якщо будуть наслідки? — У нього аж голос змінився.

— Може, я цього хочу, — знизую плечима. — А ти щось маєш проти дітей?

— Якщо ти будеш їхньою матір'ю, то я тільки «за», — приголомшено видихає.

— Я тебе ошелешила?

— Не те слово!

— Думаєш, я неадекватна? — щось я вже починаю нервувати.

— Ніно — ти диво, — заглядає мені в очі з ніжною усмішкою на чуттєвих губах. Люблю його губи, вони вміють так запаморочливо цілувати. — Все так, як має бути. Просто в мене всередині справжня буря емоцій і тільки з поваги до тебе я не біжу додому підстрибом, — він теж диво. Моє безцінне, єдине диво. Моя душа вже знає, що окрім Рода у моєму житті чоловіків більше не буде.

— А це непогана ідея. Бігти додому наввипередки. Якщо що, то я перша в душ! — Вириваю руку і біжу, огинаючи сосни, перестрибуючи корчі. І чим ближче наша хата — тим яскравіше моє захоплення, тим відчутніший смак життя!

Родіон не випередив мене тільки тому, що він джентльмен. Забігаю в літній душ, що за сараєм. Засмикую шторку, яка тримається на чесному слові. Знімаю одяг. Вода тепла, навіть аж занадто.

…От тільки Род не став чекати своєї черги, він заходить слідом за мною. Голий, неймовірний. Нервово ковтаю і вже не бачу нічого навколо. Тільки відчуваю дотики. Його дотики. І дихаю через раз. Род притискається до мене ззаду, а його намилені долоні ніжно ковзають по моїх грудях, животі, стегнах. Відчуваю його збудження та тремтіння, намагаючись витіснити паніку, кляту фобію, яка досі намагається нашіптувати мені, що секс — це біль і тортури.

— Ніно, ти не повинна терпіти, якщо тобі щось не сподобається, — шепоче мені на вухо Родіон. — Відразу кажи мені, якщо тебе щось напружить і я зупинюся, тому що все розумію. …Бо кохаю тебе. Зі мною ти можеш почуватися вільно і розкуто, бо я збираюся дарувати своїй дівчинці лише насолоду. Добре? — У відповідь киваю, намагаючись впоратися з нервовим мандражем.

— Ти красуня. Ти моя мрія, яка стала реальністю. …Мені заткнутися? — запитує, тому що я раптово повернулася до нього обличчям.

— Віднеси мене в спальню, будь ласка, — видихаю і Род відразу загортає мене в рушник, підхоплюючи на руки.

До того, як він опустив мене на ліжко — цілую його першою. Не хочу, аби він вирішив, що я передумала.

— Я твоя, Роде. Чуєш? Я хочу тебе. Хочу відчути себе з тобою нормальною жінкою. Цілуй мене... і цього разу не зупиняйся, — шепочу, заглядаю в сині очі, які вже встигла покохати. Тільки зараз вони наче п'яні. Пристрасть змінює риси обличчя, серцевий ритм, частоту дихання. І коли тебе торкаються руки люблячої людини — цю пристрасть сприймаєш як дар.

Губи Рода всюди, і де б він мене ними не торкнувся — у моєму тремтячому тілі вибухають феєрверки і навіть метелики в животі почали битися струмом, коли язик Рода заволодів найпотаємнішими куточками мого тіла. Вигинаюсь йому назустріч, вчепившись пальцями в його густе волосся, і поринаю в насолоду, яка раніше була для мене недоступна. Схлипую, стогну, але зупиняти його не збираюся. Адже ми ще не перейшли до головного, те, що раніше викликало в мені огиду. Род прислухається до кожного мого звуку, до того як я несамовито бурмочу його ім'я. Одним лише вправним, зухвалим язиком та вмілими пальцями він безмежно ніжно довів мене до мого першого оргазму. Який буквально змусив мене плакати від якоїсь нестримної радості.