Розділ 19

 Родіон

Очуміти, здуріти можна! Це якесь шаленство нового рівня. Такого я раніше не відчував! Хочеться розсипатися на атоми і знову воскресати, тихо мліти від цієї насолоди і вибухати. І я вже за крок від того, щоб отримати оргазм від простого поцілунку. Але насправді він не простий, бо він вистражданий і найбажаніший.

Які ж у неї м'які губи… Навіть біль у паху мені зараз здається солодким.

— Тепер ти цілуй, — шепоче, передаючи мені естафету. — І можеш дивитися, — звичайно, я хочу бачити її трепет, її очі.

Підтягую її до себе, притискаю тісніше. Так, моя дівчинко, відчуй моє збудження. Її це лякає, я це навіть із заплющеними очима відчував. Таке враження, що вона терпить все це заради мене. Цілую обережно, без язика, просто торкаюся губ, ставлю легку печатку свого кохання. І відпускаю. А ось вона мене ні.

— Хіба ти так хотів мене поцілувати? — Заглядає в очі, міцно обвивши руками мене за шию.

— Ні, сонце. Але я боюся тебе збентежити своїм натиском.

— Я хочу цього! — ти подивись, вона ще й командує. — Поцілуй мене як треба! Я наполягаю, Роде!

Саме в цьому випадку мене довго вмовляти не потрібно. Кладу руки на її тонку талію і знову накриваю її чуттєвий ротик своїми губами, тільки цього разу проштовхуюся всередину язиком і починаю пестити максимально ніжно, заграючи, спокушаючи мені відповісти. Боязко, але все ж таки відповідає. Тремося язиками, я ледве стримую стогін, бо хочу більшого, але не можна квапити події. Ненадовго поглиблюю поцілунок, показуючи, як може бути ще і зупиняюся, даючи їй перепочити. Ковзаю губами по її тендітній шиї, ключиці, плечу. Через викид гормонів у голові страшенно паморочиться, організм вимагає розрядки, але перегинати палицю не можна.

— Ти примушувала себе це терпіти? — питаю прямо. — Мені важлива чесність, Ніно.

— Ні. Мені… здається, що мені це сподобалося, — бурмотить. — А трусить мене від надлишку емоцій.

— До речі, тобі дуже личить цей купальник. Адже на підлогу не тільки пакет упав, а й моя щелепа, — посміхаюся, неохоче приймаючи те, що вона прибрала руки і тепер між нами знову невелика дистанція.

— Тоді піду одягну нормальну сукню, щоб тебе зайвий раз не травмувати, — зніяковіло усміхається. І в цій усмішці я явно бачу несміливе захоплення. Що ж, початок покладено. Щоправда, якщо ми тільки цілуватимемося — з котушок я почну злітати набагато швидше. Терпи, Роде. Від сексуального голоду ще ніхто не вмирав.

— А я тоді приготую нам обід нашвидкуруч.

Швидко можна тільки підсмажити яєчню з сосисками і зробити салат. Не скажу, що я такий суперський кулінар, але коханій жінці з голоду померти не дам.

— Пахне смачно, — повертається Ніна у строкатій літній сукні. — Знаєш, я теж вмію готувати. Для Германа мені цього робити не хотілося, — хмуриться, знову накрили погані спогади.

— А для мене, значить, заманеться зробити щось смачненьке?

— Можливо, — відповідає ухильно, але це скоріше «так», ніж «ні». Зазвичай дбати хочеться про того, кого любиш.

— Мені подобається, як ми тут із тобою влаштувалися. …Ніно, я хочу, щоб це літо стало для нас з тобою особливим, початком чогось більшого та справжнього.

— Якщо я отримаю розлучення і якщо той виродок нас не знайде. У нього все ще багато грошей, Роде.

— Це ненадовго, — уперто підтискаю губи. Хочу, щоб вона мені беззастережно довіряла.

— Я тут подумала, чим мені хотілося б займатися, — Ніна змінює тему. — І вирішила, що хочу писати. Адже ти знаєш, що я навчалася на факультеті журналістики. Мені подобалося писати статті, вивчати матеріал. Але тепер я хочу спробувати написати книгу, — у ній відчувається стільки життєвого запалу, що я аж вражено присвиснув. Невже поцілунок так подіяв? Ну не свіже ж повітря.

— Ого! Ніно, це класна ідея. Кажуть, письменництво навіть має якийсь терапевтичний ефект, люди так рятують свою менталку. До речі, я навіть маю запасний ноут. Можеш починати хоч сьогодні.

— Ти найкращий, — ох, кожен її комплімент мені як бальзам на серце.

— Я знаю. Теж себе люблю, — ну ось, ми вже перейшли до загравань. — Але спершу треба поїсти.

— А потім ми провідаємо дідуся, повернемо йому мисочку, насипемо в неї цукерок, бо порожній посуд повертати не можна, — Ніна виразно пожвавішала. Я її вже не впізнаю. Де ця кисла, поникла дівчина? Замість неї переді мною сидить красуня з блискучими очима.

Так хочеться думати, що причина цього — саме я.

— Обов'язково сходимо. Думаю, Федір Юхимович на нас уже чекає, бо стежить за нами, як останній партизан цих країв. Мені тільки треба декому зателефонувати. Доведеться дертися на дах, щоб упіймати зв'язок.

Переговоривши з начальством, помічаю непрочитані повідомлення від Юльки.

«Родька, не будь байдужою крижиною, напиши, як у тебе справи. Я хвилююсь!»

«Між іншим, мої переживання позначаються на моєму сексуальному житті з чоловіком. Тож не відповідаючи на мої повідомлення, ти мучиш не тільки мене, а й мого Бабоїда!»

Відповідаючи, краєм ока спостерігаю, як Ніна піднімається по драбині. Не може довго без мене, ладна лізти за мною навіть на дах старої хатини. 

— Не боїшся висоти?

— Якраз висоти я і не боюся, — сідає поруч, спостерігаючи, як швидко мої пальці бігають по клавішах. — А хто така Юля? — Відчуваю, як моя дівчинка напружується всім тілом. Навіть голос задзвенів інакше. Ніно, ти що ревнуєш?