Розділ 18

Ніна

Як дивно, вибираючи білизну, торкаючись тонкого мережива, уявляю, як гарні пальці Рода знімають її з мене. Від цих думок мене кидає то в жар, то в трепет. І думати про секс вже не так гидко. Адже багато людей отримують від цього задоволення, і я чомусь навіть ні краплі не сумніваюся, що Родіон вміє його дарувати.

…Так, стоп. Щось мене понесло. Насправді Род заслуговує на щось краще, ніж няньчитися з таким тягарем, як я. Дуже хочеться, щоб він був щасливим.

Не знаходжу його біля дверей — і земля миттєво йде з-під ніг, ось-ось накриє панічною атакою. Без нього не можу ні дихати, ні думати. Він мені потрібний як кардіостимулятор. І, можливо, довічно. В той момент, коли губи Рода ледь відчутно торкнулися моєї руки — я чітко та ясно зрозуміла, що… закохалася.

Родіон вдає, що все добре, але в його синіх очах проскакує тривога, часто дивиться на всі боки, підозріло придивляється до людей, що гуляють торговим центром. Тут явно небезпечно, але ми чомусь не поспішаємо вшиватися.

   Під його наглядом, я накупила собі купу речей, моїх особистих, які вже не нагадуватимуть мені про того монстра. Заднє сидіння нашої машини вже забите покупками, навіть страшно подумати, скільки Род виклав сьогодні грошей, але мені захотілося зробити йому ще дещо приємне. Накотило якесь шаленство, усвідомлення моєї закоханості ніби відкрило давно закупорені шлюзи.

— Роде, хочу попросити тебе особисто вибрати для мене купальник, — сміливо видихаю.

Його брови лізуть угору, а очі грайливо запалюються. Я знала, що ця ідея йому сподобається.

— Серйозно? І ти приймеш будь-який, покладаючись на мій вибір? — вимовляє, шоковано розтягуючи слова.

— Так, — впевнено киваю. — Тобі ж на мене в ньому дивитись. Тільки тут я його міряти не буду. …Поміряю вдома.

— Ок, — цілеспрямовано крокуючи у відділ купальників, здається, Рід досі не вірить своїм вухам.

Йому вистачило сім хвилин, щоби вибрати. Два. Один більш-менш, а другий… бікіні. Ох, мамочки, я точно погарячкувала, коли дозволила йому обирати самому. А ще вдома доведеться в ньому дефілювати, демонструвати, як на мені сидить обновка. Напевно, тому ми так біжимо до машини.

— Ти ж сказав, що ми пообідаємо у кафе?

— Нам краще не світитися у таких закладах. У нас тепер є газовий балон, я тобі швиденько щось приготую вже вдома. Хочеш візьмемо в дорогу молочний коктейль та пончики?

— Хочу, — відповідаю, а він дивиться на мене як заворожений.

Серцем відчуваю, що Род поспішає додому не тільки тому, що хоче побачити на мені те блакитне бікіні. Є вагоміша причина. Небезпека. Можливо, люди Германа вже десь близько. Але мені мій янгол-охоронець нічого не каже, не хоче засмучувати, просто тисне на газ і час від часу поглядає у дзеркала, остерігаючись переслідування. Певно, з цієї ж причини звернув на покинуту ґрунтову дорогу і дуже обережно їхав лісом. Я не запитую, щоб не відволікати. Та я знаю, що він мене захищає, ризикуючи заради мене всім. Бо він мене… кохає.

Поки Родіон розвантажує машину, стягуючи наші покупки до хати, я у своїй кімнаті після дихальних вправ, які мали б мене заспокоїти, одягаю купальник. Бікіні. Точно за розміром, але трясця… ці три ганчірочки так мало що прикривають. Ззаду взагалі лише якась нитка!

Глибокі вдихи та галасливі видихи не допомогли, тому здригаючись, як осика, виходжу до Родіона. А він бідненький, глянувши на мене, аж впустив пакет із фруктами. Яблука та апельсини розбіглися по підлозі, а ми стоїмо немов через наші тіла пустили струм.

— Мені личить? Чи тобі не подобається? — питаю напівпошепки.

Род повільно підходить ближче. І те, як він на мене дивиться… Ніяковіючи, відводжу погляд. Повітря здається солодким, але дихати чомусь боляче.

— Ніно, подивися на мене. …Я не залізний, моя дівчинко. Не можна зводити з розуму закоханого в тебе чоловіка і при цьому сподіватися, що я не захочу тебе поцілувати, доторкнутися до тебе. Це важко.

— Вибач, що мучу тебе, — схлипую, вдивляючись у його неймовірні сині очі.

— Я ладен вічно чекати. І ти знаєш причину. Та дозволь хоч один поцілунок і ти переконаєшся, що мої дотики сильно відрізняються від дотиків того виродка. Я не мій брат, Ніно. Я нізащо не зроблю тобі боляче, — на емоціях його дихання стає рваним, важким. Погляд темніє, заповнюючись тією гримучою пристрастю, заманюючи мене у свою безодню.  

— Добре. Заплющ очі. Я сама тебе поцілую, — буде прикро, якщо я зомлію в його обіймах, але якщо хтось і зможе мене полагодити — то це він. Родіон Атлас. Чоловік, про якого я навіть не мріяла.

— Мені можна торкатися? — Запитує, слухняно заплющивши очі.

— Тільки якщо обережно, — шепочу, привстаю навшпиньки, спираючись на його широкі плечі. Тягнуся до його губ і завмираю за міліметр від них.

Його вишуканий запах приємно п'янить, але серце, здається, ось-ось із грудей вискочить. Заспокоїтись не вийде, я в зухвалому купальнику притискаюся до тіла збудженого чоловіка, ледве стоячи на ногах.

І ніби відчувши, що мені потрібна його підтримка, Род кладе свої долоні на мої сідниці, м'яко притримуючи мене. Які ж гарячі в нього руки! Моя фобія шепоче «вирвись і біжи», але натомість я таки цілую його в губи. Без язика. Безневинно і майже невагомо. Потім торкаюся губами його повік, гарного рівного носа, вилиць. І тікати не хочу, бо мені приємно. Голова паморочиться, але я збираюся зайти трохи далі.

— Тепер ти цілуй, — кажу. — І можеш дивитися…