Розділ 16

Ніна

Це неправильно! Я поводжуся з ним дуже й дуже кепсько, як егоїстка! Хочу, щоб Род був поруч і не можу дати йому те, чого він хоче. Господи, як же мені соромно! І коли це я встигла так до нього притулитися? Хочеться замотатися в ковдру з головою, якщо крізь землю провалитися не виходить! Що ж це зі мною? Пригорнулася до нього уві сні і таких яскравих снів я давно вже не бачила. Ну і як мені тепер у вічі йому дивитися?! Ненормальна! Так йому й скажу, що він закохався в пришиблену і буде краще, якщо він заради свого ж блага змусить себе мене розлюбити.

— Ходімо, умиємося і придумаємо щось собі на сніданок, — м'яко вимовляє Род, все ще не обертаючись до мене. Чуйний, намагається не бентежити зайвий раз.

Іду за ним і так само, як і Родіон, завмираю на порозі. На ґанку стоїть миска стиглої полуниці.

— Я так розумію, це привіт від нашого сусіда. Потрібно буде провідати старого, подякувати, — посміхається, дивлячись, як я намагаюся пригладити волосся. Можу тільки уявити, що в мене зараз на голові коїться.

— Не дивись на мене так. Я страшко, — бурчу, ніяковію і відводжу погляд. Роду пощастило, він прокинувся і одразу гарний. І чому мене раптом почало хвилювати, який я маю вигляд?

— Сонце, нариваєшся на компліменти? Боюся, якщо я почну говорити — ти знову почервонієш і в паніці втечеш від мене в ліс, — легенько штовхає мене плечем, хоче, щоб я глянула на нього. — Ніно, ти дуже вродлива. Якщо коротко. І бажана.

— Роде, давай я тобі відразу скажу, ти мусиш про це знати. Я неправильна жінка, я… ​​фригідна. Герман мене навіть лікареві показував, скаржачись, що я не збуд… збуджуюсь і не задовольняю його… що я незграбна колода…

— Цей виродок навіть через це змусив тебе пройти? — миттю закипає і я відчуваю, як ненависть до брата клекоче в його грудях. — Ну й сволота! — Стиснувши кулаки, Род важко дихає, намагаючись заспокоїтися. Зістрибнувши з ґанку, ходить перед хатою туди-сюди, а я стою, обійнявши миску з полуницею, і не можу відірвати від нього погляду. Він неймовірний, навіть коли сердиться і ось так лютує. Навіть у такому стані Родіон здається мені святим.

— Ніно, з тобою все нормально! — раптом вигукує на все подвір'я, дивлячись на мене. — Повір мені, а не довбаному Герману чи якомусь хріновому лікарю! Ти не фригідна, просто з тобою був неправильний чоловік! Прошу, повтори вголос, щоб ти почула саму себе, — підходить ближче, очі такі сині, що навіть море йому позаздрить. Схвильований, розбурханий, на нервах закушує губу і я залипаю, відчувши дивне бажання… Що теж хочу це зробити. Закусити його губу.

— Зі мною був неправильний чоловік, — повторюю на автоматі, судомно ковтаючи.

— Давай перекусимо і пройдемося. Тільки цього разу ти взуєшся! — кидає коротко і я навіть сказала б різко, тому що він досі на емоціях.

Поки не питаю, куди він зібрався. Хоча дуже кортить дізнатися. Слухняно умиваюся, пирхаючи. Вода просто крижана. Їм полуницю, яку Род старанно вимив і переклав на тарілку.

— Сьогодні почнемо облаштовувати наш побут. Увечері можна буде прийняти душ, сонце нагріє бак із водою. Не хвилюйся, я про все подбаю, — вимовляє стримано, наче я на щось скаржуся.

— То куди ж ми підемо якщо не секрет? В ліс? Обійматися з деревами? — не дуже вдало намагаюся пожартувати.

— Вночі я написав другові, трохи його напружив. Він має залишити для мене дещо на трасі. Скоро побачиш.

— Роде, ти на мене гніваєшся?

— Можливо трохи… за те, що не покликала мене раніше, що терпіла цього покидька стільки часу. Але це не заважає мені любити тебе, Ніно. Проте тепер у мене з'явилася ще одна мета. Довести тобі, що ти можеш хотіти чоловіка.

— Довести? — Горло стискає панічним спазмом.

— Жодних примусів, — хитнувши головою, встає з-за столу. — Готова до невеликої подорожі?

Сидячи в клітці у Германа, мені не вистачало піших прогулянок і добродушної балаканини. Хоча з Родом я б, напевно, невтомно йшла до краю світу і назад, слухаючи його неймовірно гарний голос. Притримуючи гілки, щоб ті не хльостали мене по обличчю, він розповідав мені про Лондон, про свого сусіда Марка та дивні звички його начальниці. Кілька разів йому доводилося ловити мене, бо я не завжди дивлюся собі під ноги. І коли його руки мене торкалися, ненадовго і сильно стискаючи за талію — я завмирала, але не від страху, а від відчуття якогось незнайомого мені захоплення. І ці відчуття мені страшенно сподобалися.

   Род впевнено прямує до кинутої на узбіччі машини. Нахиляється та дістає ключі, які, виявляється, просто лежали на задньому колесі. Півтори години нашої прогулянки пролетіли непомітно і тепер я навіть шкодую, що йшла так швидко. Треба було тягнути час, йти повільніше, насолоджуючись цим релаксом. Вперше за довгий час відчула себе до біса живою.

— Ніно, тепер у нас є тачка. Непримітна, пошарпана, як я і просив. Трохи переграв наші вчорашні з тобою плани. Прокотимося до найближчого райцентру. Я все ж таки хочу тебе одягнути. Не думав, що дівчина у моїй футболці стане для мене аж таким випробуванням, — підморгує, стримано посміхаючись. Але в цій його стриманості відчувається така гримуча пристрасть, що я відразу спалахую, намагаючись обсмикнути футболку, натягуючи її мало не до колін.

— Тобто, коли ти мене одягнеш, ти вже не будеш… ось так на мене дивитися? — Видаю і тільки потім до мене доходить, що саме я ляпнула. Схоже, я згадала, що колись вміла фліртувати. І це було саме воно!   

— Хм, отже тобі подобається, як я на тебе дивлюсь. Подумай про це детальніше, — мій джентльмен галантно відчиняє мені дверцята.

Мені справді потрібно багато про що подумати. Наприклад, чим хочу зайнятися, отримавши свободу. Але в першу чергу мені потрібно зрозуміти, що я відчуваю до Родіона і чи зможу я зробити його щасливим, як він того заслуговує. Може, краще і чесніше його відпустити? Господи, від однієї цієї думки мені вже стає погано. Схоже, я прив'язуюсь до нього надто швидко і відчувати себе живою я можу тільки з ним.