Розділ 13

Родіон

Та ну, це вже справжнє випробування для моєї стійкості! І відразу ловлю себе на думці, а чи справді мої бажання такі вже й гріховні? Ну то й що, що вона досі дружина мого старшого брата? Я, на відміну від нього, її кохаю! Ще трохи й Ніна звільниться від цієї шлюбної кабали, а потім і від свого страху чоловічих дотиків, принаймні я на це дуже сподіваюся.

Дідько, от як заборонити собі хотіти кохану дівчину у моїй футболці, яку вона одягла на голе тіло? Я ж не хлопчик, щоби цього не помітити. Трясця! Потрібно терміново вирішити питання з одягом інакше я точно поїду кукухою, не люблю знімати сексуальну напругу вручну, тож крім кібератак на Германа потрібно ще чимось себе відволікти, влаштувати собі стовідсоткову зайнятість, щоб не уявляти Ніну в моєму ліжку. Про це навіть мріяти зарано…

Від усього цього еротичного хаосу в голові, телефонний дзвінок відволікає дуже вчасно. Герман. Прокинувся, виявив пропажу, допитав охорону і осатанів.

— Слухаю, — вимовляю спокійно в слухавку, коли звідти лунає добірна лайка. Ніна аж злякано сахнулася. І я імпульсивно простягаю їй руку. Такий собі поштовх серця, бажання продемонструвати підтримку та захист. На щастя, вона вчепилася за мою руку, вклавши в неї свою прохолодну, тонку долоньку.

— Германе, так зазвичай кричать старі шльондри, проклинаючи все навколо, коли більше ніхто не бажає користуватися їхніми послугами, — сміюся і тим самим дратую його ще сильніше.

— Слухай сюди, паскудо, коли я вас знайду, ти навіть стару шльондру задовольнити не зможеш! Тебе, братику, битимуть так довго, що ти благатимеш, щоби тебе прикінчили! А їй передай, що мої охоронці тиждень пускатимуть її по колу! Вам гаплик!!! — гарчить Герман, плюючись люттю.

— Ні, все буде не так. По колу пустять тебе, Германе. Адже тобі вже зателефонували з банку? А зі складів? Проблеми з оплатою, з постачанням? Ти нас не знайдеш. Коли ми з тобою побачимося наступного разу — ти благатимеш залишити тобі хоча б будинок. Знаєш, чому?

— Тому що ти мені заздрив, розкотив губу на мою бабу, на моє бабло, на життя, якого в тебе ніколи не було!

— І знову злобний гоблін не вгадав, — спокійна холоднокровність дзвенить сталлю в моєму голосі. Я не опускаюся до матюків у відповідь, і не тому, що поряд зі мною Ніна, а тому що це нижче за мою гідність. Я просто зроблю те, що запланував. Знищу його.

— Тому що, Германе, тебе варто покарати за те, що ти зробив з Ніною та її батьком. Ти будеш покараний навіть якщо покаєшся. Ти погана людина, Германе. Хизуєшся, що ти крутий мужик, а насправді ти гнилизна, ти відстійний в усіх сенсах. Мені соромно, що я твій брат. Наша мати вже тисячу разів у могилі перекинулася, дивлячись, на що ти перетворився. Я випереджаю тебе на кілька кроків. Тобі не допоможуть ані гроші, ані профі, бо вони не знають нюансів, які мені відомі. Наступного разу дзвони лише коли будеш готовий підписати папери про розлучення! — відключаюсь, роблю глибокий вдих, щоб скинути з себе зайві емоції.

— Дякую, — Ніна міцно стискає мою руку і відпускає.

— За що ти мені дякуєш? — кидаю на неї погляд і знову зависаю на її ногах. Може їй ще й мої штани віддати? Це надто еротична картина, у мене вже в очах двоїться.

— За те, що ти є. За те, що ти такий. За те, що ти стоїш за мене горою.

— Ходімо додому, поки тебе знизу не продуло. Потрібно терміново вирішувати питання із одягом. Не можна в такому вигляді йти знайомитися з єдиним сусідом, у старого інфаркт може статися. Тільки я піду попереду. Добре? — тому що, якщо Ніна йтиме попереду мене, а я гіпнотизуватиму її ноги, знаючи, що під футболкою нічого немає – інфаркт трапиться зі мною.

— Роде, а ти був колись шалено і до нестями закоханий? – ошелешує мене Ніна своїм запитанням. Зупиняюся, але не обертаюсь.

— Що значить був? Я й зараз перебуваю у цьому стані, — відповідаю, вона мовчить. — Але це тебе ні до чого не зобов'язує. Ти мені нічого не винна. Зрозуміла? — Додаю і йду далі. За кілька хвилин кидаю погляд назад, щоб перевірити, що вона йде за мною.

Вона йде, але чомусь плаче, розтираючи сльози по обличчю.

— Ніно, що не так? — Не можу бачити її сльози, вони мені в душу гарячою смолою падають.

— Ти… заслуговуєш, щоб… тебе кохали сильно і… по-справжньому… всім серцем, душею та… тілом. А я... я не знаю, чи зможу коли-небудь... хотіти чоловіка, — насилу видавлює з себе кожне слово.

— Може я мазохіст, але мене все влаштовує. Ти просила, щоб я не здавався і був поруч. Ось і я хочу попросити тебе, щоб ти просто була поруч. Кохання буває різним, Ніно. Тобі не варто мене боятися і думати, що я перетну межу без твоєї згоди. Ніколи і нізащо. І ти це знаєш. Інакше не покликала б мене і не поїхала б зі мною. Давай просто жити, впевнено просуваючись до нашої мети. Скоро ти повернеш собі своє дівоче прізвище. І ти не морочитимешся з приводу моїх почуттів. Вони тільки мої, і я нікому їх не віддам. Домовились? А тепер давай змінимо тему. …Ти закінчила з прибиранням? — Не чекаючи її відповіді, йду собі далі.  

— Жартуєш? Там і трьох днів не вистачить, — каже Ніна, тупаючи за мною. — А ще в мене скінчилася вода, яку ти мені дістав із колодязя. Боюся замучити тебе побутовими питаннями. …Знаєш, гостре відчуття ризику та п'янкої свободи дає стільки емоцій. І ті емоції, які мене накривають, коли ти поряд, вони особливі, тільки мої і я теж нікому їх не віддам, — це найдивніша відверта бесіда. Але мені хотілося б, щоб таких розмов було більше.