Розділ 10

Ніна

— Доню, — мене розбудив не Род, а до болю знайомий та рідний голос батька.

— Тату! — кидаюся до нього в обійми, він не розтискаючи рук витягує мене з машини, обидва плачемо. Непроглядну темряву навколо пронизує лише світло фар і слабке освітлення салону. Не можу як слід роздивитися обличчя батька, але мені здається він сильно змарнів і постарів.

— Якою ти стала худенькою, як тростиночка. Ніночка, моя Ніночка. Як же нам з тобою не пощастило і головне немає ніякої управи на цього ірода, — схвильовано бурмоче батько в свою чергу.

— Тут ви помиляєтесь, — лунає голос Рода, через секунду його постать виринає з темряви. Виявляється, він переносить до будинку речі із багажника. — Германа можна приструнити, але в даному випадку його потрібно ще й провчити, покарати за все, через що він змусив вас пройти, потураючи своїм примхам. Родіон Атлас, — простягає руку моєму батькові і тато аж сахається від несподіванки. — Так, я його молодший брат. Давайте пройдемо до хати, зможе там нормально поговорити. Не триматимемо Ніну на вітру.

У невеликій кімнатці Род включає два ліхтарики, поставивши один на столик, другий біля дверей.

— Електрика не підведена, але десь є цілий ящик свічок. Будемо з Ніною поринати в атмосферу вісімнадцятого століття, — посміхаючись, жестом запрошує нас сідати на досить добротний диван. — Ані Герман, ані його люди не знають про це місце і ми з вами, Іване Павловичу, зробимо все можливе, щоб вони й не дізналися. Завтра Герман очухається і почне шукати, рвати та метати. У вас є вісім годин, щоб обійматися та спілкуватися з дочкою. Потім вам потрібно буде поїхати. Сподіваюся, ви допоможете мені зупинити Германа?

— Ніна буде тут у безпеці? — уточнює тато. — Тоді я згоден на що завгодно і пожертвувати готовий чим завгодно, аби Герман Атлас більше не мав права не те що говорити з нею, а й наближатися до неї. То який план?

Родіон спокійно і розгорнуто роз'яснює моєму батькові нюанси своєї стратегії, пізніше вони починають доволі бурхливо обговорювати деякі моменти, що стосуються завдання мого батька — плутати сліди, збивати з пантелику людей Германа Атласа, розплачуючись картою Рода в різних містах. Я сиджу поруч, тримаю батька за руку намагаючись набутися з ним і тішу себе надіями, що настане час, коли весь цей жах залишиться далеко позаду і ми зможемо бачитися, коли захочемо, не озираючись по сторонах зацькованими поглядами. Те чудовисько зруйнувало наші життя, забрало радість і здатність заразливо реготати, розтоптало нашу гідність. Тому буде справедливо відібрати в нього все те, що цінує і боїться втратити Герман Атлас.

Після тривалої та насиченої розмови, в якій я майже не брала участі, Род пішов зробити нам бутерброди, і ми з татом нарешті залишилися самі.

— Ніно, ти довіряєш цьому хлопцю? — Тато стривожений, що й не дивно. Його напружує, що вони брати. Тепер у нього при згадці прізвища Атлас починаються напади параної. І одночасно з цим тато кляне себе за те, що він не зміг мене захистити, називаючи себе слабаком та невдахою.

— Родіон не такий, як Герман. Він ще до весілля намагався мене відговорити, але я тоді так боялася втратити тебе…

— Краще б втратила і не мучилася з цим виродком. Коли все закінчиться, ми з тобою поїдемо далеко звідси, може навіть за кордон. Весь цей час я відкладав гроші на… кілера. Ось до чого мене довів клятий Герман. Але якщо його знищать іншим способом... ми знайдемо приємніше застосування моїм заощадженням. Чому він допомагає тобі? Між вами щось є? — Тато всоте намагається просканувати мою душу, дивлячись мені в очі.

— Нічого такого між нами немає. Допомагає, бо порядна людина, повна протилежності тому монстру, — зітхаю, відчувши гіркоту в роті. Я не збрехала, але й не сказала батькові всієї правди.

Щось між мною та Родом все ж таки є.

Прощаючись, довго і міцно обіймаю тата, але сліз уже не ллю. Досить. До того ж я вірю в задум Рода і з кожною годиною моя впевненість у тому, що в нас все вийде — зростає в геометричній прогресії.

— Кажеш, тут довкола жодної живої душі? — Провівши очима машину батька, повертаюся до Родіона.

— Окрім Федора Юхимовича та його кози. І щось мені підказує, що в лісі водяться вовки, тож не раджу туди ходити без мене. Може, колись ми згадуватимемо час, проведений тут, як найексклюзивнішу пригоду в нашому житті. Як гадаєш? — я помітила, що Роду подобається заглядати мені у вічі. Ось тільки мене при цьому починає трусити, немов через мене пропускають струм.

Що я думаю про цей притулок у глушині з одним із найкрасивіших чоловіків, яких мені тільки доводилося бачити? Навіть не знаю… але цю «пригоду» ми однозначно ніколи не забудемо.

Нерозумно просити його перестати мене любити і думати про мене виключно як про друга. Род встиг помітити, що я уникаю дотиків і мене зворушує його уважність і ця великодушна чуйність. Невже такі чоловіки й досі існують? Сподіваюся, це не бажання здаватися кращим, ніж він є насправді і це не просто можливість помститися старшому братові. Хочу вірити не лише в нього, а й йому. 

А раптом під цим синім поглядом я почну оживати? Раптом скалічена лялька знову відчує себе жінкою?

— Думаю, що моя пригода почнеться з прибирання в цій хаті, — роблю глибокий вдих і посміхаюся. Не змушую себе видавити усмішку, а вітаю щирою усмішкою мою свободу.