Розділ 9

Родіон

— Я відволічу охорону, попрошу їх перетягнути Германа до спальні. Поки вони будуть волочити цю тушу нагору, ти вийдеш через задні двері і швиденько сховаєшся в гаражі. Візьмемо чорний порше, Герман обожнює цю тачку, — багатозначно посміхаюся скупою підступною усмішкою, бо я вже знаю, що мій брат більше не побачить своєї улюбленої машинки. Точніше її знайдуть згорілою вщент десь у Вінницькій області.

Поряд з Ніною почуваюся безстрашним та практично всесильним, чорт забирай. Просто коли кохана дівчина дивиться на тебе з такою надією — ти не маєш права її підвести. Ти, трясця, не тільки вкрадеш тачку, чужу дружину і розвалиш бізнес — заради неї ти навчишся тримати свої гріховні бажання на дуже короткому повідку, терпляче та стійко, щоб одного дня її серце оцінило твої муки та твою відданість.

І не виявляти свої бажання буде пекельно складно, адже я жива людина, а поряд зі мною буде дівчина, яку я шалено хочу. Але я впораюся, зав'яжу вузлом і зроблю все можливе, щоб Ніна зцілилася поряд зі мною.

Надурити охорону не склало труднощів, хлопці на розслабоні, я рідний брат їхнього боса, тож загрози вони в мені не бачать. Увімкнув воду у ванній, сказав, що дружина Германа приймає душ і що брат дозволив мені поганяти на порше нічним містом. Герман поварнякав щось невиразне поки вони перли його нагору і знову вирубився, не в змозі віддавати якихось наказів, тому охорона не вважала за потрібне прискіпуватися до моїх слів. Адже всі бояться Германа Атласа, який дурень піде проти такого заматерілого авторитету в бізнес-колах. …Ніхто, крім мене, мабуть.

— Юххху! — вигукую, вилітаючи за ворота і впевнено спрямовуючи лялечку-порше у бік траси. — Ми це зробили! Поклали початок шухеру, кіпішу та трендецю!

Ніна, яка весь цей час ховалася ззаду на підлозі, перебирається на перед, схвильовано заправляючи волосся за вуха. Очиська величезні, нижня губа вже вся покусана.

— Чого така налякана? Усміхнися... хоч трохи. Доля любить зухвалих! — Усміхаюся в надії, що вона згадає, як це робиться.

— Страшно повірити. Серце зараз вистрибне прямо під колеса, — Ніна притискає руки до грудей, хвилину дивиться на дорогу перед собою, а потім тихенько вимовляє і в цей момент я не можу на неї не дивитись. — Кращий день у моєму житті, — на таких емоціях її посмішка вийшла кривою, тремтячими губами на весь рот не посміхнешся, але в мене після її слів стався приплив відчайдушної ніжності. Так хочеться пригорнути її до себе, що я відчуваю, як у мене буквально надуваються вени і закипає кров.

— Ще будуть дні набагато кращі, ніж цей, — вимовляю, ковтаючи колючий ком у горлі.

— Хто ти якщо не янгол-охоронець? Покажеш мені потім свої крила, я заціню, — ще одна боязка посмішка. Здається, відчуття свободи її п'янить.

— Та я давно їх здав у ломбард, щоб купити квиток до Лондона, — жарт вийшов гірким. — Шкода, що я не був надто наполегливим рік тому. Треба було вкрасти тебе прямо з весілля. І тоді тобі не довелося б…

— Не кори себе, Роде. Ти сьогодні тільки те й робиш, що торкаєш мою душу. Рік тому я безрозсудно перебувала в цілковитій омані, гадала, що якось сама впораюся. Мабуть, мені для чогось треба було пройти через усі ці приниження… Хотіла в тебе спитати, — знітившись, Ніна несподівано червоніє. — Ти так швидко зірвався та прилетів. Але в тебе там, напевно, хтось був, хтось, хто чекатиме твого повернення?

Хм, цікаво, що її підштовхнуло поставити мені це питання? Дідько, і як можна делікатно відповісти? Брехати не хочу.

— Ті стосунки були несерйозними.

— Чому чоловіки ось так ставляться до жінок? — Ніну чомусь моя відповідь дуже засмутила.

— Як? Неповажно? Використовують заради розваги? Ніно, я не мій брат. Я дуже шанобливо ставлюся до прекрасної половини людства і завжди обговорюю нюанси, щоб до мене не було претензій. Я дійсно з деким зустрічався в Лондоні, але виключно заради сексуального задоволення. І її це цілком влаштовувало. Ченцем жити якось не виходить. Кажу ж, крила здав у ломбард.

— Давай змінимо тему, — насупилась. Сама тему порушила, тепер шкодує, що її взагалі занесло у цей бік. Ніно, ти що ревнуєш?  

— Маю попередити, що там, куди ми їдемо – зручності з минулого століття. За винятком генератора та потужного супутникового інтернету, який мені знадобиться для роботи та битви проти Германа. Туалет на вулиці, вода в криниці, щоб приготувати поїсти, доведеться спочатку нарубати дров. Поруч три занедбані хати та дід, який наглядає за селом-привидом. Ані магазину, ані аптеки. Замість асфальту — стежки.

— Зате там нас ніхто не знайде. Мене такі труднощі не лякають. Після шлюбу з Германом Атласом усе інше здасться мені раєм.

— Радий, що ти налаштована так оптимістично, — стримано посміхаюся. Подобається мені, що в цьому раю ми з нею будемо разом. Можливо, це справді найкращий день у нашому житті? А раптом він початок чогось нового та прекрасного?

— Зараз на хвилину заскочимо в родове гніздо Атласів, заберу свої речі і далі на нас чекає дві з половиною години дороги. Постарайся заснути, ти сильно перехвилювалася, сонце. Обіцяю, коли я тебе розбуджу — ти побачиш свого батька.

— Ми обов'язково викупимо твої крила, — пересівши на заднє сидіння і вкладаючись спати, бурмоче Ніна.

Хм, невже моя дівчинка наново вчиться жартувати?