Розділ 7

Родіон

Важко навіть уявити, на що вона себе прирекла, що їй довелося витерпіти. Не дивно, що Ніна має такий зломлений та спустошений вигляд. Навіщо було брехати мені в обличчя рік тому, що вона виходить за Германа з комерційних міркувань, що у них договірний шлюб, що вона завжди хотіла вийти заміж за забезпеченого чоловіка і навіть анітрохи не сумнівається, що він забезпечить їй комфортне життя? Хотіла захистити не лише батька, а ще й мене за компанію? Звісно, немає сенсу зараз їй цим дорікати. Герман вміє знаходити слабкі точки і тиснути на них доти, доки людина не зламається.

…Дідько, як же мені кортить на шматки його за це порвати просто зараз!!! За все, що він їй заподіяв. За кожну сльозинку, страх, за наругу над її бажаннями та свободою, за кожен раз, коли він до неї торкався проти її волі. І я так розумію не було жодного разу, щоб Ніна цього хотіла. Кінчений аб'юзер! Я примушу Германа за все сповна заплатити! Примушу пройти дев'ять кіл пекла і зрештою залишитися ні з чим і ніким. Адже я теж знаю його слабкі місця. Прийдеться підставитися і ризикнути, але воно того варте.

Ніна того варта.

Опускаюся перед нею навпочіпки, ловлю погляд сумних карих очей. О-о-о, знала б ти, як мені хочеться до тебе торкнутися, обійняти, втішити. Але зараз ти мені цього не дозволиш, зараз будь-який вияв співчуття тебе ранить ще більше. Добре, я зачекаю. Я буду поряд. І коли ти захочеш моїх обіймів — я буду готовий знову поговорити про мої почуття до тебе.

— Я не передумаю, — Ніна впевнено трясе головою. — Чесно. Я мрію позбутися його контролю, погроз, необхідності бачити його і чути, цього жахливого шлюбу. Не хочу, аби бодай хоч щось нагадувало мені про цю сволоту. Тому я готова навіть загубитися на краю світу, аби подалі від Германа Атласа.

— Я буду. Я мимоволі нагадуватиму тобі про нього, бо, на жаль, він мій брат, — із сумом зітхаю, не в змозі відірватися від її очей.

Не знаю, за що я її покохав і коли саме це сталося. Просто усвідомив одного разу, що кохаю. І це кохання в'їлося мені в шкіру, у кожен нерв, закодувало серце, прошило душу. Живе, настирливе, схоже на одержимість. У цьому ми з Германом схожі. Тільки він одержимо хотів її принижувати, а я одержимо хочу її обожнювати.

— Ти не такий як він, — зніяковівши, відводить погляд. — Ти будеш мені нагадувати не про цей кошмар, а про звільнення від нього. Яким би не був твій план, я тільки «за». Обіцяю слухатись.

— Ніно, мені не потрібен твій послух чи покірність. Просто вір у мене. Я почув достатньо, — підводжуся на ноги. — Ти тут більше не залишишся. Збирай речі. А мені треба ще дещо зробити.

— У цьому будинку немає моїх речей, — Ніна тихенько заходить за мною до робочого кабінету Германа. — Розкажеш, що ти вигадав? — трохи пожвавішала. Навіть якийсь оптимістичний рум'янець на щоках з'явився.

— Я знаю специфіку роботи кампанії мого батька, Германові ліньки було щось міняти, адже він прийшов на все готове. Потрібно внести збій у систему. Для початку я зламаю його комп'ютер і підключу свою команду. Є в мене парочка перевірених та талановитих хакерів, які влаштують нехилий кіпіш, підірвуть налагоджені постачання, запрограмують збій у виробництві, вийдуть на потрібних людей з ​​команди Германа, наривши на них компромат. В наше комп'ютерне століття не обов'язково викликати суперника на дуель, битву можна виграти правильною комбінацією клавіш. Достатньо висмикнути кілька гвинтиків і конструкція почне падати. А я тим часом заблокую його рахунки та під шумок виведу гроші в офшори. Доведеться обчистити братика, вибити фундамент з-під його ніг. Бідний Герман — слабкий Герман.

— І злий. Він геть осатаніє, — злякано шепоче Ніна, присівши на підлокітник крісла поруч зі мною. Хм, це дає надію. Вже добре, що вона панічно не дотримується дистанції.

— Щоб запустити процес і проконтролювати падіння бізнес-імперії Германа Атласа, потрібен час, надійні люди, союзники і місце, де можна сховатися, щоб перечекати бурю. Є ще один нюанс, який я маю обговорити з твоїм батьком. Дзвони йому.

— Прямо зараз?

— Так, Ніно. Просто зараз, — відповідаю, зосередившись на ноуті Германа. Відчуваю, що вона продовжує сидіти і не ворушиться. З подивом скинувши брови, повертаю голову в її бік.

Трясця, вона так близько... Усвідомлення цього трохи підриває мені дах.

— Роде, ти збираєшся мене врятувати, сподіваючись, що я буду з тобою? — нервово ковтає, швидко відводить погляд.  

— Подивися на мене. Ніно, будь ласка. Я хочу сказати це, дивлячись тобі у вічі, — дочекавшись, коли вона нарешті зважилася глянути мені прямо в очі, продовжую. — Я маю намір врятувати дівчину, яка мені не байдужа, якій я щиро бажаю бути щасливою, тому що ти на це заслуговуєш. Але з ким ти будеш здобувши свободу та папери про розлучення — вирішувати виключно тобі, Ніно. Мої мрії та надії ніяк не вплинуть на мою мету — змусити Германа дати тобі спокій. Не скажу, що це буде легко, ні, буде непросто, доведеться ризикнути, понервувати. Але я не посмів би нав'язувати тобі ще одну угоду в обмін на мої послуги. …Сонце, для мене важливо, щоб тобі було добре, щоб ти знову безтурботно посміхалася, мріяла та планувала. Не можна змусити людину любити, але ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку.

— Гаразд, — у карих очах забриніли сльози, закусивши тремтячу губу, несміливо торкається кінчиками пальців моєї щоки. — Дякую тобі.