Розділ 5

Родіон

— І що, як там на туманному Альбіоні? Гарячі дівки гріли тобі ліжко? — Герман кидає на мене косі погляди. Мабуть, намагається зрозуміти чи збереглася моя симпатія до його дружини. Він сто відсотків знає, що я намагався завадити Ніні вийти за нього заміж.

— У мене з цим проблем ніколи не було, — зухвало хмикаю. — Чув, у тебе теж. Слухай, а ти не хочеш викупити в мене батьківський будинок? Він мені на фіг не потрібний, я на відміну від тебе спадкоємців не планую. Досі не можу зрозуміти, навіщо батько довірив мені турботу про родове гніздо Атласів?!

— Потрібні бабки? Так би одразу й сказав, — старший брат задоволено шкіриться у відповідь. Ну ще б пак, я дозволив собі потішити його зарозумілість. Герману подобається, коли люди бачать у ньому наділеного владою багатія, якому під силу купити острів чи результати виборів. Гроші та влада – його улюблені іграшки і вони ж його ахіллесова п'ята. Забери в нього гроші – і мильна, позолочена бульбашка лусне. Не залишиться нічого. Ні влади, ні корисних зв'язків, ні відданої охорони. Тому що Герман оточив себе такими ж кровожерними акулами, і він цікавий виключно як грошовий мішок, як бізнес-партнер, з яким можна рубити бабло. Мій брат навіть не припускає думки, що пропонуючи йому угоду — я з ним граю, а не потребую грошей.

І так… я знаю, як його збанкрутувати. Заради дівчини, яку продовжує любити моє вперте серце, я збираюся розвалити бізнес-імперію мого батька і опустити Германа Атласа на землю, але вже нікому не потрібним злиднем.

Та перед тим, як я остаточно ухвалю рішення, мені треба поговорити з Ніною. Саме це я і збираюся зробити сьогодні вночі. Трясця, як же мені не терпиться. Передчуваю момент нашої зустрічі, смакую цим передчуттям, як якийсь збоченець. Самодостатній, дорослий, впевнений у собі чоловік, а поводжуся наче закоханий ідіот. Ця дівчина позбавила мене здорового глузду і цей ефект триває вже цілий рік. Юля була права, тупо втрачений час, треба було боротися за Ніну ще тоді.

— Не відмовлюсь залізти тобі в кишеню і витягти звідти пристойну суму. Чекатиму на щедру пропозицію, — підігруючи ситуації, масажую його его. Я ніколи й нічого в нього не просив і тут раптом пропоную купити у мене будинок, де ми з ним обоє виросли. Для Германа це маленька перемога. — Пропоную з цього приводу нажертись і ні в чому собі не відмовляти.

— Гм-м-м, підтримую. Лондон тебе однозначно змінив, Роде. Тепер ти нарешті стаєш схожим на мого брата, — посміхається Герман, не вловлюючи іронію долі.

Достатньо перекинутися парочкою слів з барменом і щедро його винагородити, бармени хлопці дуже кмітливі, і тобі вже замість віскі наливають сік, тоді як мій брат старанно заливає собі баньки міцним алкоголем, вибираючи яка з дівчат, що продають свої послуги, танцюватиме в нього на колінах.

Прикидаюсь п'яненьким, непомітно поглядаючи на годинник. І коли Герман дійшов до потрібної кондиції, подаю знак його охороні негайно витягувати його з клубу, ігноруючи опір.

З таким самими «концертом» згодом вони затягли його до будинку, поклавши у вітальні, де він і відключився за кілька хвилин. Завтра прокинеться ближче до обіду з пекельним похміллям та диким головним болем. Я мав був бути впевненим, що Герман нас не потурбує, тому зловчився і трохи дечим його «пригостив», розчинивши це в його бурбоні.

Почувши шарудіння за спиною — різко обертаюся і ... завмираю. Всесвіт наче теж закляк разом зі мною. Насолоджуюсь цією миттю. Поглядом її прекрасних і сумних очей, її присутністю, розтуленими губами, з яких ніби зірвався німий вигук. Можна простягнути руку і торкнутися її, але я цього не роблю. Усі мої гріховні бажання поки що залишаться при мені. Внутрішнє чуття підказує, що це не той випадок, коли треба згребти в оберемок, міцно притиснути до себе та втопити поцілунком. Ніна не схожа на жодну іншу дівчину, вона для мене особлива. І якщо цілувати, то я почав би не з губ, а з її витончених стоп, з кінчиків пальців на руках, плечей…

— Привіт. Така рада, що ти приїхав, — її голос тремтить, хвилюється, не знає куди подіти руки.

Стримано киваю. Не тому, що я такий пихатий крутелик із крижаним синім поглядом, а тому що мене захльостують почуття, вони заповнюють мене зсередини, забивають подих і сковують тіло. Я надто багато фантазував про цю дівчину і не хочу все зіпсувати. На цей раз я зроблю все правильно і все можливе, аби ми були разом.

— Привіт, Ніно. Що ж… давай із тобою поговоримо. Де тобі буде зручніше?

— На кухні. Хочеш чаю? — нервує, смикаючи рукави своєї кофтини. Худенька, зацькована, налякана і самотня. Вона сподівається, що я їй допоможу, але не думаю, що Ніна довіряє мені на сто відсотків. Її довіру, її ніжність потрібно ще заслужити і тоді вона дозволить дізнатися, яке ж на смак щастя кохати її.

Метушиться, вмикає чайник, торохтить чашками. — Зелений? Чорний? Чи, може, кави?

— Присядь. Я сам все зроблю, — підійшовши ззаду легенько торкаюся її плечей, моментально відчувши, як вона злякано сіпнулася.

Її лякають дотики в принципі чи лише мої? Що ж візьму до уваги і не доторкнуся доки ти сама цього не захочеш. 

Однозначно це Герман довів бідолашну дівчину до нервового зриву, у її бездонних очах надто багато розпачу та дуже мало надії.

— Ніно, давай будемо відвертими один з одним. Я тобі допоможу, але я хочу, щоб ти без приховування фактів мені все-все розповіла. Навіть про ті речі, про які, як тобі здається, розповідати соромно. Розумієш, про що я? Не треба мене соромитись. Я тут, щоб витягти тебе з цієї ями і тому ти мусиш мені довіритися. Домовились?