9 (1)

Дмитро

Лікарі періодично вимушені контактувати з поліцейськими: до нас доставляють різних пацієнтів, періодично доводиться викликати правоохоронні органи, знімати побої… Я добре знав, що поліція – як, власне, і медики, – буває геть різною.

Капітан Демченко, на щастя, був адекватним. Ні розмахування кайданками, ні спроб звинуватити з порогу, і він навіть дозволив здійснити плановий обхід, перш ніж забрати мене у відділок, тільки от легше від цього не стало.

– Отже, мене звинувачують в тому, що я побив пацієнта на території лікарні, – похмуро промовив я, – а потім сам його оперував? Господи, який абсурд… Важкі тілесні? Серйозно?!

Демченко потер перенісся.

– У нас є заява.

– І ти в неї віриш, Слав?

Ми зі Станіславом були добре знайомі з попередніх справ. Різниця тільки в тому, що там я не проходив як обвинувачуваний.

Капітан втомлено скуйовдив собі волосся і подарував мені невдоволений, важкий погляд.

– Дмитре, абсолютно пофіг, вірю я у щось чи ні, – чесно сказав він. – У нас є заява громадянина Столяренка, який стверджує, що він перебував на прийомі у лікарки, вона проводила огляд. Раптом вриваєшся ти, б’єш його... І ще й виганяєш з кабінету.

Я замружився, прокручуючи в голові деталі того випадку. Яка ж мерзенна брехня.

– Громадянин Столяренко відчуває, що його самопочуття стрімко погіршується, – продовжив Станіслав, – і, зрештою, втрачає свідомість. Прокидається він уже після операції, і твоєю ж рукою в медичній карті позначено, що погіршення могло настати внаслідок… Ем…

– Зсуву шийних хребців, – похмуро відповів я. – Так. Але цей зсув шийних хребців відбувся через аварію. Машина врізалась в автобус…

– Це можна довести медично?

– Звісно, дідько, можна! – обурився я. – Його взагалі оглядали? Перш ніж звинувачувати і допитувати мене? Якісь експертизи були?

Слава відвів погляд.

– Отже, не було. Ви зробили висновки з показів цього пацієнта, бодай би був здоровий, і прийшли по мою душу.

– Не нервуй, – ляпнув Демченко і одразу ж прикусив язик. – Ну тобто, так, я знаю, як зараз моє «не нервуй» звучить, але зберігай голову холодною, якщо не хочеш вляпатися у ще більші проблеми. Якщо звинувачення хибне, то справа розвалиться сама собою. Отже, у вас не було конфліктів?

– Та був…

– Дмитре?

– Його оглядала Емма. Жінка, яку ти бачив в ординаторській, моя колега, – неохоче пояснив я, ігноруючи аж надто виразний погляд капітана. – Цей козел почав до неї чіплятися. Я так розумію, внаслідок аварії у нього геть мізки поїхали, таке іноді буває. Стан сплутаної свідомості, всяке таке.

– Ага. Ти це побачив?

– Емма написала, що їй потрібна допомога, в загальному чаті. У нас був скачок напруги у клініці, згасло світло, і вона не могла скористатися тривожною кнопкою.

– Свідки є?

– Чого? Вимкнення електрики? Не знаю, може десь воно в реєстраційних журналах і пробігає. Могли позначити. Крім того, ми ж фіксуємо, коли переходимо на генератори, в фінансових звітах.

– Я про повідомлення.

– Це загальний чат, – втомлено озвався я, – там майже всі наші лікарі. Звісно, свідків вистачає. Та й нас з Еммою потім бачили разом в кабінеті.

– Гаразд, – Станіслав скривився. – Що далі було? Отже, ти прибіг рятувати цю дівчину… Ти його бив?

– Максимум руку перехопив і вивів з кабінету, – я оживив в голові спогади про той день. – Ні, ударів не було. Я що, схожий на когось, хто буде битися?!

– По заяві схожий.

Я зміряв його важким і вельми виразним поглядом.

– Далі що?

– Я залишився в кабінеті, щоб заспокоїти Емму. Пацієнт вийшов. Я сказав, що огляну його сам, попросив зачекати в коридорі. Власне, збирався це зробити, але він в цей проміжок часу втратив свідомість посеред лікарні, і нас гукнули інші лікарі… Потім я його прооперував. Все. Далі у нас була цілком нормальна комунікація лікаря та пацієнта.

– Можливо, він тебе боявся.

– Після того, як я врятував його? На операції я був не один, і всі прекрасно бачили, що я виконував свою роботу, як слід, і максимально дбав про пацієнта. В нього гарна динаміка. Крім того, була аварія… Я взагалі не розумію, як він міг додуматися писати цю кляту заяву!

– Дім, хочеш чесно? – Демченко похмуро зиркнув на мене. – Під тебе намагаються рити. Ясно, що заява зліплена абияк. Але якщо з боку Столяренка сильно давитимуть, можеш полетіти за грати. Ну, і про те, щоб продовжувати медичну практику, не йтиметься. Відсторонення – це найменше, що тобі зараз загрожує.