
— У-у-у, паскуднику! Дай-но я тебе лишень вхоплю! Хвоста накрутю, і рейтузу на голову намотаю! — відьма стояла біля киплячого казанка, і сама кипіла не гірше за нього, — Старий вихвостень! Скільки років вже разом, а він і далі продовжує свої вихиляси! Ну почекай в мене, дарма ти з відьмою зв'язався, ой дарма!
Відьма ходила біля столу, роздивляючись інгредієнти, перебираючи пучки трав, мішечки із сушеними квітами та баночки з перетертими коренями.
— «В мене тонка душевна організація», знущальницьки пародіювала вона, вочевидь, того самого хвостатого паскудника. — А в мене груба! — гаркнула відьма. — І що тепер?! Може для моєї організації твоя теж не надто зручна, але ж я терплю! Терплю! А ти мене підставляєш, рейтуз недороблений!
Відьма продовжувала нервово намотувати кола біля столу, періодично зазираючи в казанок. Вона то гортала свої записи, то хаотично витягала із шафок якісь книги з рецептами, але схоже, нічого не допомагало їй вирішити проблему. А... яку, власне, проблему ?
— Ну от не міг ще 2 хвилинки спокійно посидіти, га? Ну невже так важко було? — відьма говорила з відчаєм у голосі (можливо, в надії розжалобити невидимого співрозмовника), — мені лишилось-то усього нічого! Два інгредієнта додати....
— А які?! Які, чортяку тобі під хвоста! — схоже відьма зрозуміла, що її акторська гра нікого не обдурить, і тиск на жалість не спрацює.
Власне, вже не вперше, але чого б не спробувати знову.
— Ну ось! Гляньте на нього! Отак кидає бідну нещасну відьму на суд долі! То не догукаєшся його як треба, а то серед ночі припхається без дзвінка і попередження! А я, між іншим пристойна відьма! А мушу підскакувати як гірська коза і бігти, робити, бо він, бачте, явився!
— І в мене клієнти! Ти розумієш, чи ні?! Я через тебе без грошей лишусь!
Відьма ще трохи спробувала себе у ораторській та акторській майстерності, але невидимий глядач, схоже, її потуг не оцінив.
— Все, виходь, давай тонкодушевний, — промовила Грета, та що відьма, сідаючи за стіл. — Не буду я тобі хвоста крутити. Вибач, що не пішла варити це кляте зілля, одразу як ти прийшов. Більше так не буду! — емоційно і абсолютно точно, чесно-чесно, пообіцяла вона.
— Знаю, що будеш, кожен раз одне й те саме — проявився нарешті співрозмовник відьми. — Зараза ти, відьма, але ж все одно тебе люблю! Йди вже, доварюй зілля поки я не передумав. У нас, у Музів, знаєш душевна організація …
— Ой, та мовчи вже зі своєю організацією, — відьма підскочила до казанка, розуміючи, що діяти треба швидко, а то знову цей хвостатий десь завіється, і сиди потім, чекай того Музиного рейтуза.
☆☆☆
БОНУС ВІД МУЗА
Ні, ну ти диви! Вона ще й обзивається!
Сама стара шкапа! Ой, і що ж мені там чекати? Ти без мене жодного пристойного зілля не звариш, бідося.
Тільки вийдеш перекурити — вона вже волає як скажена! Тут я тут, підожди, рейтуз твій улюблений поправлю і вийду. Ха-ха.
А організація в мене взагалі-то і справді тонка, ти ж мене навіть не бачиш більшість часу, дуринда. Думати трохи треба, ду-ма-ти! Я ж не збираюсь за тебе все життя все робити! Я так, лише вільний мандрівний натхненник..
А вона ти диви як вчепилася!
Муз — вільний рейтуз, зрозуміла, відьма?!
Ой, ні, ні, ні, це навіть не пробуй! Це ми вже проходили, і я знаю що ти в юності в театрі грала. Ага, «відьма Грета в ролі яблуні», ото майстерність!
Ну от, от подивіться на неї, ледь що не так — одразу чортяку під хвоста! А тьху на тебе! Нашо він мені здався під хвостом, весь образ тільки спаганить.
Пх-пхе-кхе-кхе! Ледь не вдавився через тебе! Відьмо, в тебе від пристойного тільки приставка при - прибахкнута, притрушена і пришелепкувата! Пристойна, ха...
І, взагалі, я тобі не потяг, щоб за розкладом ходити! Коли можу - тоді і приходжу, ти диви на неї! Цабе невдячне! Посеред ночі вона гостей не приймає, ти бреши та не забріхуйся, пристойна.
«В мене клієнти» ...а в мене ліміти! Мені може для поповнення душевної енергії необхідно нади'хатися... тьху ти, надихнутися! Я тобі що, бездонна батарейка ?
Відьма - відьма. За що ти саме мені дісталася, га? Інші музи ходять собі по вдячних, кмітливих, легких на підйом. А я? Кожен раз з боєм мушу те кляте натхнення в тебе запихувати! Ну чесне слово!...
— Знаю, що будеш, кожен раз одне й те саме — промовив Муз, вийшовши нарешті до відьми. — Зараза ти, відьма, але ж все одно тебе люблю! Йди вже, доварюй зілля поки я не передумав. У нас, у Музів, знаєш душевна організація...
☆☆☆