Грета, Вуглик і демон Толік

15. Тиша і спокій

Пекло Греті сподобалося. Воно було чимось схоже на ту глибоку, похмуру та туманну осінь, яку вона так любила і заради якої щороку їздила з Озерниці на край світу до бабиної хатинки.

Толік провів їй чудову екскурсію, показавши усі чудовості та неймовірності цього прекрасного місця. Грета навіть пригледіла собі кілька цікавих трав, про чиї властивості не знала, але дізналася із розповідей Толіка. А він, виявляється, теж неабиякою наукою про трави й інші дари природи володів. Чи може заради неї вивчив?

Грета примружено придивилася до Толіка.

Це ж треба! Хто б міг подумати, що оце чорне пухнасте кошеня приведе їй таку гарну демонячу долю просто на поріг. А вона ще й опиралася! Тьху ти! То треба було Толіку одразу її до пекла на екскурсію взяти, вона може тоді б взагалі нікуди більше йти не схотіла.

— Гарно у вас тут, — мрійливо роззираючись по сторонах промовила Грета. — Комфортненько. Може ми б тут залишилася на пару днів?

— Якщо ти цього бажаєш, моя кохана відьма, — з надією промовив Толік.

Грета завмерла, а тоді повільно повернулася до Толіка, з круглими, мов ті блюдця, очима.

— Кохана, кажеш? — збентежено промовила вона.

— Аякже, — знизав плечима Толік. — Кохана і є.

Грета нахилила голову вбік та ледве не просльозилася від розчулення.

— Ну який ти в мене милий, Толіку! — сплеснула вона долонями. — Де б я ще свою долю зустріла?

— Долю, кажеш? — хитро всміхнувся Толік.

—  Долю, Толічка, долю! — розсміялася відьма.

— А казала бездольна, — пирхнув хтось неподалік, і Грета з Толіком різко озирнулися, збентежено дивлячись на Вуглика, який сидів, як ні в чому не бувало, вилизуючи лапу.

Відьма й демон перезирнулися й ще раз витріщилися на кота, не розуміючи, що це: прояв групової галюцинації, чи справді кіт із ними розмовляв.

— Няв, — промовив Вуглик, хитро позираючи на цю парочку.

— Няв, значить, — замислено промовила відьма. — Ну гаразд. Няв так няв. Ходімо, Толіку. Покажеш мені наш дім.

«Наш дім» — повторив подумки за Гретою Толік та не втримався від щасливої посмішки. Відьма сказала «наш», то ж хто він такий, аби з цим сперечатися.

 — Ходімо, моя чудова відьма, — підставив він їй лікоть та так і пішли вони повільно насолоджуючись прогулянкою вулицями п’ятого пекла.

А ввечері сиділи на веранді затишного Толікового будинку, дивилися у похмуре небо та на лісову смугу затягнуту білим, густим туманом й пили какао.

— Тиша і спокій, — промовила Грета. 

І вперше за довгі роки бабина мудрість не спрацювала.

Бо зараз справді були у Грети і тиша, і спокій, і кіт, і улюблений демон, з яким це все було в радість розділити.

Кінець.

Дякую вам, любі читачі, що обрали провести цей Геловін разом із нашою буркотункою Гретою, загадковим Вугликом та неймовірно милим Толіком! На цьому їх пригода закінчується, але ми з вами ще зазирнемо в невеличку шпаринку, аби підглянути побут Грети. Далі додаю два незалежних бонусних розділи і запрошую вас ознайомитися і з ними також!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше