Поради в книзі були таки толкові. Грета через вроджену відьомську допитливість не втрималася від того, щоб у книженцію цю підглянути.
І все може й справді було б дієво, якби Толік їх не виконував аж так завзято.
«Дізнайтеся, що любить ваша відьма, і постарайтеся регулярно їй це давати» — говорила перша порада.
Толік знав, що відьма любить какао, трави, гроші і демонів (сама ж казала!). Тож на Грету чекала чергова поставка інгредієнтів, вже знайомі їй та дуже щасливі демони на подвір'ї, які ці інгредієнти обробляли, і какао, яке подавалося їй блискавично, щойно попередня чашка спорожніла.
— Толіку, — страждальницьки промовила відьма. — В мене скоро уся кров в організмі вимиється і на какао перетвориться. Не хочу я більше його пити.
— А що хочеш? — тут же підхопивши правильну, як йому здавалося, думку запитав Толік.
— Нічого не хочу.
Грета важко зітхнула. І нащо вона його стільки випила? Відмовилася б ще на другій чашці та й по всьому.
У Толіка на обличчі відображався глибокий мисленнєвий процес. Мабуть, в книзі про подібні ситуації не згадувалося. І як діяти у таких випадках він поки що не знав.
— Командире, ми все зробили, можна нам йти? — напівблагально запитав один із найсміливіших демонів.
— Йдіть, — суворо промовив Толік. — Завтра щоб були тут, готові до роботи.
Демонів перекосило. Не інакше від щастя.
— Та боги з тобою, Толік! — вигукнула Грета, звівши до неба очі. — Йдіть вже, і зробіть вихідний собі! Вистачить мені цього з головою! Дякую, хлопчики, йдіть, йдіть.
Хлопчики зраділи і з обожнюванням подивилися на Грету. Грета на Толіка. Толік на хлопчиків.
— Гаразд, вихідний, — неохоче промовив він. — Я викличу, якщо буде потрібно.
Демони, як один, коротко кивнули, розпрощалися й бадьоро поскакали до свого пекла, радіючи що командир такий зговірливий. Навіть симпатією до відьми перейнялися.
Толік тим часом став ще наполегливіше дотримуватися порад з тієї унікальної хрестоматії.
«В усьому допомагайте своїй відьмі» — було наступне з правил. Засукавши рукави, Толік з усією серйозністю підійшов до цього завдання.
Відьма якраз запланувала велику партію зілля протизастудного зварити. Не пропадати ж інгредієнтам дарма! Он як хлопчики старалися, мелісу листочок за листочком обривали, корінь імбирний чистили (заодно й носи прочистили свої), цедру лимонну та апельсинову терли. Гарні хлопчики, роботящі.
Стала Грета над казаном із своїм незмінним зошитом робочим та й почала інгредієнти додавати у чітко вивіреному порядку, ювелірно виміряній вазі та кількості і звісно ж, з необхідним настроєм. Толік стояв поруч і намагався зрозуміти, як же йому краще відьмі допомогти у цій справі.
Грета краєм ока метання Толіка бачила й вирішила, що може варто їй самій посприяти бідосі, старається ж, як ніяк.
— Толік, подай мені глечик із заготованою водою, — вказала Грета на посудину, яка стояла на відстані витягнутої руки.
— Прошу, моя чарівна відьмо, — обережно вхопивши глечик, Толік передав його Греті.
— Дякую Толіку, — хитро всміхнулася відьма. — Ти мені дуже допоміг.
— Може, ще чим допомогти, га? — Толік вчився швидко, і зрозумів, що за можливості треба хапатися одразу.
— Яблук йди начисти. Пирога спечемо, — скомандувала Грета.
Толік задоволено кивнув і побіг на кухню виконувати завдання. А Грета зовсім і забула, що Толік, хоч і вчиться швидко, але завдання її, попри все, завжди виконує дуже ретельно та завзято.
А Толік собі й цього разу зраджувати не став. Тож, коли увійшла Грета до кухні, то побачила цілий тазик чищених яблук, та ще й усі без серцевин та кісточок. І вже хотіла гаркнути у своїй звичній манері, аж наткнулася на погляд Толіка та загадала із якою відповідальністю він підійшов до справи. Цілу хрестоматію на задану тему вивчив!
— Чудово, Толіку, — зітхнувши промовила Грета, дивлячись на це нещастя як мудрець на нерозумне дитя. — Тепер ми з тобою ще й варення наваримо.
— Як скажеш, моя прекрасна відьмо, — блиснув зубами Толік.
А Грета запідозрила, що може це він навмисно так розстарався? Може просто вареннячка демонові хотілося? Так сказав би, у Грети ще минулорічні запаси лишилися.
— Ходімо, нещастя. Бутлі треба мити.
І Толік бадьоро підскочив, з радістю виконуючи вказівки своєї улюбленої відьми. І щоб там Грета собі не думала, але він явно робив успіхи. Навіть Вуглик, який спостерігав за цією дивною взаємодією не міг цього не відмітити.
— Няв, — висловив він свою думку, вочевидь, пророкуючи таки відьмі наявність долі. Великої такої, рогатої та завзятої.
_______
ВІЗУАЛИ:

