Ініціативний знавець на гірських травах повернувся ще до вечора з цілим оберемком потрібних квітів, дбайливо загорнутих у мішковину.
— Пресвяті помідори! — вигукнула Грета.
Демон спіткнувся, сповільнивши крок, та з острахом подивився на відьму.
— Щось не так, моя прекрасна відьма? — пробасив Толік, від чого бідолашний засланець за рідкісними травами зблід і подумав вже рвонути назад в гори.
Він там якраз непогану таку печеру примітив для життя.
— Не так? — перепитала відьма. — Та він тепер мій улюблений демон!
Почулося злісне гарчання і Грета спіткнувшись на власній думці заозиралася в пошуках собаки, чи якого звіра, який міг би тут гарчати.
Демон з оберемком трав в руках улюбленим бути не хотів і намагався злитися з оточуючим середовищем. Воно ж, на жаль, зливатися відмовлялося, ніби навмисно виштовхуючи нещасного демона до злющого командира, що ось-ось був готовий зжерти його цілком разом із рогами.
— Тю, Толіку! — Грета приклала вухо до грудей Толіка. — Це ти тут гарчиш, чи що? Я вже думала пес який здичавілмй приблудився.
Толік, вдавившись повітрям, закашлявся та подивився Грету. Грета, досі чомусь притуляючись до Толікових грудей, теж глянула на нього.
— Захворів, чи що? — у голосі Грети навіть звучало занепокоєння, що розчулило Толіка до глибини душі. — Так давай я тобі зіллячко зварю від застуди! Тобі хворіти не можна, хто ж буде усім цим роботящим загоном керувати?
Загін злагоджено глипнув очима, з острахом дивлячись на Толіка.
— Ні, можу я звісно тебе підмінити, — від усього серця запропонувала відьма. — Але ж вони до тебе вже звикли, еге ж хлопчики?
Хлопчики навперебій загомоніли, підтримуючи Грету:
— Так, командире, не діло це.
— Треба лікуватися.
— Давайте ми за медом свіжим метнемося.
— Ваша прекрасна відьма діло говорить.
— А я піду коріння живій-трави викопаю! Для здоров'я корисно, кажуть!
Грета розчулено притисла руки до грудей. Коріння живій-трави було таким об'ємним та твердим, що викопати його міг хіба екскаватор.
— А ти, будеш моїм другим улюбленим демоном! — на радощах промовила Грета тому самому здобувачу корінців.
Толік знову загарчав та закашлявся, коли рука відьми опинилася у нього на грудях.
— Ти подивися, які вони в тебе турботливі, Толічка! Дбають про тебе! Ну мрія, а не загін!
Толік окинув поглядом цей загін мрії, який з дурнуватими натягнутими посмішками витріщався на командира.
В улюблених демонів відьми ще й повіки смикалися. Від щастя, мабуть.
— А цим двом премію випиши, чи що вони там хотіли. За ініціативність.
— Додаткові зміни в пеклі, командире, — промовив здобувач корінців. — Якщо можна.
— По п'ять кожному, — похмуро промовив Толік.
І демони так щиро зраділи, що навіть обдарували Грету схвальними вдячними поглядами. За що заслужили ще по три додаткові зміни і, щасливі, ніби відростивши крила, полетіли по своїх справах. Один — до пекла, інший — добувати цінний корінь для улюбленої відьми командира.