Дрова були нарубані, десять чашок чаю випиті і книга з демонології прочитана до половини.
Так Грета захопилася заняттям своїм, що й не помітила, як надворі почало сутеніти. Вона відірвала погляд від книги та глянула на настінний годинник.
Чекайте, чого це вже сутеніє? Усього-лише пів на четверту вечора..
Грета повернула погляд у вікно та й підскочила з пересердя.
— Вкуси тебе божевільний упир за ліву п'ятку! Толік! — заволала Грета.
На дворі почувся гуркіт, після якого у двері, рогами вперед, зігнувшись навпіл, увійшов Толік.
— Гукала, моя прекрасна відьмо?
— Це що таке? — прогарчала Грета, вказуючи на вікно.
— Дрова.
Толік звик відповідати на прості очевидні питання як є.
— Бачу, що дрова, — відьмі важко вдавалось стримувати свою надмірну радість. — Якого чорта болотяного вони затуляють мені вікно?
— Так цей, — почухав Толік потилицю. — Місця там нема більше куди складати.
— Що значить “нема”? — підозрюючи найгірше, запитала Грета.
— Закінчилося, — щиро відповів Толік.
— З-закінчилося, — просичала Грета. — Зараз я тебе вже закінчу, непорозуміння рогате!
Відьма вискочила на вулицю та вхопилася за серце, окидуючи подвір'я поглядом.
— Пресвяті балабони!... Ти що наробив, Толік?!
Толік вийшов вслід за нею, і навіть Вуглик ліниво виповз з хати бажаючи подивитися на ті самі балабони.
Подвір'я нагадувало магазин дрів на виїзді. Під навісом, який був призначений спеціально для їхнього зберігання, місця й справді не було. Від самої землі і до стелі височіли гарно втрамбовані порубані дерев'яшки.
А далі… Раз купка, два купка, три купка… По всьому подвір'ю. У Грети складалося враження, ніби тут просто пройшов якийсь сосновий велет, залишаючи по собі… гхм, сліди.
— Толік.
Грета глибоко вдихнула і спробувала ще раз. Витримки їй сьогодні явно не вистачало.
— Тол-л-лік, ти де усю цю деревину взяв?
Грета похмуро дивилася на кучугури з дрів, очікуючи відповіді.
— Так це ж, ліс же! — Толік почухав потилицю а тоді махнув рукою вбік дерев, підказуючи не надто кмітливій Греті про що саме він говорить і де той ліс знаходиться.
Відьма заплющила очі. Як було б добре, якби вона повернулася в часі і вмовила себе нікуди не їхати. Лишилася б у своїй Озерниці й лиха не знала. Так, сусіди дістають, але ж вони вже якісь рідні, чи шо.
А не… Ось це все.
От що з ним робити, га?
— Толік. Де ми це все тепер дінемо? Нам стільки не треба.
— Продати може? — видав геніальну думку Толік.
Грета мимоволі подивилася на нього з повагою.
— Може й не такий ти безнадійний все-таки.