Грета, Вуглик і демон Толік

7. Кмітливість та підприємницькі навички

Дрова були нарубані,  десять чашок чаю випиті і книга з демонології прочитана до половини.

Так Грета захопилася заняттям своїм, що й не помітила, як надворі почало сутеніти. Вона відірвала погляд від книги та глянула на настінний годинник.

Чекайте, чого це вже сутеніє? Усього-лише пів на четверту вечора.. 

Грета повернула погляд у вікно та й підскочила з пересердя.

— Вкуси тебе божевільний упир за ліву п'ятку! Толік! — заволала Грета. 

На дворі почувся гуркіт, після якого у двері, рогами вперед, зігнувшись навпіл, увійшов Толік.

— Гукала, моя прекрасна відьмо?

— Це що таке? — прогарчала Грета, вказуючи на вікно.

— Дрова.

Толік звик відповідати на прості очевидні питання як є.

— Бачу, що дрова, — відьмі важко вдавалось стримувати свою надмірну радість. — Якого чорта болотяного вони затуляють мені вікно?

— Так цей, — почухав Толік потилицю. — Місця там нема більше куди складати.

— Що значить “нема”? — підозрюючи найгірше, запитала Грета.

— Закінчилося, — щиро відповів Толік.

— З-закінчилося, — просичала Грета. — Зараз я тебе вже закінчу, непорозуміння рогате!

Відьма вискочила на вулицю та вхопилася за серце, окидуючи подвір'я поглядом.

— Пресвяті балабони!... Ти що наробив, Толік?!

Толік вийшов вслід за нею, і навіть Вуглик ліниво виповз з хати бажаючи подивитися на ті самі балабони. 

Подвір'я нагадувало магазин дрів на виїзді. Під навісом, який був призначений спеціально для їхнього зберігання, місця й справді не було. Від самої землі і до стелі височіли гарно втрамбовані порубані дерев'яшки. 

А далі… Раз купка, два купка, три купка… По всьому подвір'ю. У Грети складалося враження, ніби тут просто пройшов якийсь сосновий велет, залишаючи по собі… гхм, сліди.

— Толік. 

Грета глибоко вдихнула і спробувала ще раз. Витримки їй сьогодні явно не вистачало.

— Тол-л-лік, ти де усю цю деревину взяв? 

Грета похмуро дивилася на кучугури з дрів, очікуючи відповіді.

— Так це ж, ліс же! — Толік почухав потилицю а тоді махнув рукою вбік дерев, підказуючи не надто кмітливій Греті про що саме він говорить і де той ліс знаходиться.

Відьма заплющила очі. Як було б добре, якби вона повернулася в часі і вмовила себе нікуди не їхати. Лишилася б у своїй Озерниці й лиха не знала. Так, сусіди дістають, але ж вони вже якісь рідні, чи шо. 

А не… Ось це все.

От що з ним робити, га?

— Толік. Де ми це все тепер дінемо? Нам стільки не треба.

— Продати може? — видав геніальну думку Толік.

Грета мимоволі подивилася на нього з повагою.

— Може й не такий ти безнадійний все-таки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше