Грета, Вуглик і демон Толік

5. Ой!

— Так, — промовила Грета, підводячись з крісла та починаючи походжати по кімнаті від стіни до стіни.

— Так. Толік, — в голові у Грети вже вимальовувався план. 

Який найлегший спосіб позбутися небажаного мужика? Правильно, показати йому, що ти жінка дуже вимоглива і у догляді дорога. Вони такого усі бояться як вогню.

— Ти дрова колоти вмієш? 

— Не вмію, — промовило це цілком безкорисне створіння. 

Грета важко зітхнула. Що ж, може це й ще краще.

— Шкода, Толік. Доведеться навчитися, — суворо промовила Грета, ставлячи руки в боки. — Холоди на носі, а хату топити  нічим!

— Заради тебе — усе, що завгодно, моя прекрасна відьмо.

Грета стримала бажання заскреготіти зубами. Зілля для зубів нині дорогі. Аж раптом ще знадобляться, як цей рогатий доведе до ручки, доведеться роги відгризати, щоб він злякався й втік від неї, такої скаженої відьми.

Грета поринула у свої роздуми, уявляючи, як сидить у демона на плечах і впивається зубами у ріг, грізно промовляючи: «Будеш мене ще долею звати, будеш?». А демон скиглить і сердешно клянеться, що провалиться у своє п'яте пекло, дозволивши відьми спокійно відпочити.

І так Грета це все яскраво уявила, що обличчя її набуло мрійливо-захопленого погляду. Та й про реальність вона якось забула.

А ось реальність тим часом набула ще більш приджмеленого виразу обличчя, і Грета, оговтавшись, нервово зачухала шию. Здається, вже алергія почалася на ці солодкі погляди.

— Так, Толіку, давай, руки в боки, топор в зуби і чухай на вулицю дрова колоти. І чим більше тим краще! — з усією серйозністю скомандувала Грета.

Толік, за відьміним прикладом до справи підійшов теж з усією серйозністю. Як і повеліла його єдина і неповторна відьма: руки в боки впер, топор зубами з підлоги підняв. ( Гаразд, тут Грета хоча б трохи компенсації отримала, спостерігаючи за … кхм, вельми привабливими акробатичними вишуканостями.) 

А далі так і пішов. Та ось проблема: двері хатинки для Толіка і так не по розміру, а з розворотом ліктьовим так взагалі майже непідкорений простір. Стояв Толік при дверях –  і так микався, і сяк старався, але так і не міг протиснутися у той нещасний отвір.

— Святі мухомори… вас всіх таких відсталих там в пеклі роблять? — пробурмотіла Грета собі під ніс і додала голосніше: — Та опусти ти руки, нещастя, топор з зубів витягни, і в одну з рук візьми. Як ти дрова зібрався рубати взагалі? Зубами?

Толік взяв топор в праву руку, і розвернувся до Грети. На обличчі читався мисленнєвий процес. Мабуть, був він дуже важкий. Толік для його покращення вирішив почухати голову: а раптом думки швидше рухатимуться? 

Та й підняв ту руку, у якій топор тримав. Та так старанно, що той аж в одвірку застряг. Толік ошелешено озирнувся, не розуміючи, чого це його знаряддя для завоювання серця відьми не рушиться з місця.

— Ой, — лише й промовив він.

— Ой! — загрозливо повторила Грета. — Ой! Я тобі зараз зроблю, ой! Ти що мені, демоняка, хату вирішив розвалити?

Толік позадкував в одвірок, намагаючись втекти на вулицю. Але забув він, що двері у хатинці баби Гретиної явно не під демонів будувалися. Та й зачепився рогами за одвірок, полетівши від того носом вперед просто на Грету.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше