Грета сиділа в кріслі і похмуро дивилася на Толіка, який продовжував дратувати її своїм поглядом, сповненим безмежного кохання та відданості.
— Толя, — сурово промовила відьма. — Зробили лице простіше, бо в мене цукор піднімається.
— Заради тебе, усе, що завгодно, моя чарівна відьмо, — і став дивитися ще наполегливіше.
Лише сердечок-блискіток, що сипалися б з очей не вистачало.
— Гик, — неконтрольовано вирвалося у відьми.
Ще тільки гикавки бракувало для повного щастя.
Вуглик, він же Венгландерій, розмірено вмивався, ніби й взагалі не помічаючи нічого, що відбувається довкола. Відьма зітхнула, пробубоніла під носа замовляння, яке гикавку перекинуло на противного старосту одного села неподалік Озерниці, та знову глянула на Толіка.
Гарний, зараза. Навіть з цим щенячим виразом обличчя. Хоча з ним він на демона мало схожий, хіба на трохи слабкого розумом. Ще раз важко зітхнувши, Грета звернулася до нього:
— Скажи, мені, Толік, чого ти до мене приперся?
Відьма вона чи хто? Для чого його околяса ходити?
— Так бо ж ти моя до…
— Ще раз скажеш про долю, Популіс, я тебе у ліс виведу і до дерева прив’яжу. І там з совами-папужками перемовляйся про одне й те саме скільки хочеш, — суворо перебила демона Грета.
— Так а як же ж… — сумно мовив той, — це поріддя хаосу мало мене привести до д… відьми мого серця та життя, — голос Толіка знову загрожував підняти рівень цукру в крові Грети і та невдоволено скривилася.
— Оце поріддя хаосу? — кивнула вона на Вуглика-Венгландерія.
Поріддя хаосу каталося по підлозі лапами догори, підставляючи пузо з натяком на почухушки.
— Ага, — інтенсивно кивнув Толік, зачепивши рогом один з пучків меліси. Той так і повис у нього на рогові ніби китичка.
Грета заплющила очі та почала повільно дихати. Все, як вчила баба: якщо співрозмовник розумом не відрізняється від чайної ложки, не пробуй його в чомусь переконати. Заспокойся, подихай трохи, а тоді придумай, як його випровадити так, аби й дорогу назад забув.
В голову, як на зло, жодна притомна ідея не лізла. Грета різко розплющила очі і ледь знову не почала гикати, побачивши перед собою цей щенячий погляд. Ти диви, навіть і не кліпає. Може справді на щось хворий?